Конспекти уроків І курс Біологія

Урок 1

Короткий нарис з історії розвитку біології. Видатні вчені-біологи України. Значення біології в житті людини і суспільства.


Мета.
Освітня. Розкрити учням завдання загальної біології та розширити знання про біологію як сукупність наук про живі організми. Ознайомити із головними етапами у розвитку біології. Дати поняття про закономірності живої природи. Ознайомлення з видатними вченими біологами України, з’ясувати їх внесок у розвиток біології. З’ясувати значення біології в житті людини і суспільства.
Розвиваюча. Розвивати уміння логічно мислити та робити висновки.
Виховна. Виховувати почуття гордості за науку біологію та вчених-біологів, які її творили.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Місце уроку в навчальній темі. Вступний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь, опис, бесіда, повідомлення учнів;
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань; словесні, наочні, елементи інтерактивних технологій.
3. Візуальний: складання схем.
4. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, географія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, портрети мислителів.
Основні поняття та терміни: біологія, загальна біологія, закономірності живої природи, хірурги, ембріологи, анатоми, природознавці, терапевти.
Обладнання: портрети вчених-біологів, виставка літератури.
Девіз уроку.

От де, люди,
наша слава,
слава України!
                                       Т.Г.Шевченко

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

Згадати набуті знання із попередніх розділів біології, також знання про живу природу із історії, міфології, античних часів, середньовіччя.
- що вивчає наука біологія?
- коли і ким було запропоновано термін «біологія» (у 1802 р. Ж.Б.Ламарком та Г.Г.Тревіраніусом)?
- які мислителі із античних часів відомі та їхній вклад у розвиток наук?
- в які часи і ким передова наукова думка переслідувалась та коли почався прогресивний її розвиток?
- що таке еволюція (атомна, хімічна, органічна, соціальна)?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Відкриття, знахідки, гіпотези в біології є результатом діяльності вчених усього світу. Свій внесок у розвиток цієї науки зробили й українські вчені-біологи. Проте не всі вони відомі як у рідній країні, так і за її межами. І тому сьогодні нашій державі, за словами академіка Івана Дзюби, “… конче потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених “привласнених” …, бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ”. “Привласнених”, або з різних причин замовчуваних.
Поставити проблемне запитання.
 Як змінилися знання про живі організми від перших відомостей про них і до сьогодення?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Загальна біологія – наука про основні і спільні для всіх живих організмів закономірності розвитку живої природи та розкриття сутності життя в усіх його проявах. До закономірностей біології належать: симетрія, полярність, метамерність, циклічність, детермінованість, спадковість, мінливість, пристосованість, зональність, екологічна піраміда, єдність живої речовини.

Короткий нарис історії розвитку біології.

Багатовікову історію біологічної науки умовно можна розділити на декілька етапів. Найчастіше це додарвінівський період (метафізичний) та дарвінівський. Метафізика (після фізики) розглядає явища і тіла природи як раз і назавжди дані, незмінні, ізольовані і не зв’язані між собою. Метафізичне мислення тісно пов’язане із креаціонізмом та теологією. В період метафізики зароджувалось нова течія – трансформізм. Це система поглядів про перетворення видів під впливом природних факторів. Трансформізм підривав метафізичні погляди і був попередником еволюційного вчення.
 Історія природознавства бере свій початок з глибокої давнини. Перші систематизовані знання про оточуючий світ формувались у Стародавній Греції та Римі.
 Античні мислителі (VI-Vст. до н.е.) різноманітність природи зводили до чотирьох коренів: вогню, повітря, води і землі, які з’єднуючись дають початок тілам природи. Фалес на перше місце ставив воду, Анаксімен – повітря, Геракліт – вогонь, а Емпедокл – їх поєднання. Арістотель вперше спробував всі тіла природи розмістити в порядку від простого до складного. Весь тваринний світ він розділив на тварин з кров’ю (хребетних) та тварин без крові (безхребетних). Його вважають засновником зоології. Теофраст (ІV-ІІІ ст. до н.е.) спробував класифікувати рослин, тому його вважають «батьком ботаніки». Гіпократ (ІІІ-ІІ ст. до н.е.) вніс вклад у розвиток стародавньої медицини. Він розвинув уявлення про природні причини хвороб. Гален (ІІ ст. до н.е.) досліджував також в галузі медицини. Йому належать положення про рух крові, функції мозку, нервів та м’язів. Тіт Лукрецій (І ст. до н.е.) стверджував, що з руху атомів в просторі виникають явища і сам стан природи.
 Загальними важливими узагальненнями античних мислителів є те, що вони:
а) відстоювали думки про:
- матеріальність світу і його розвиток;
- єдність природи і природного виникнення живих істот шляхом самозародження;
б) поширювали ідею про зміни і перетворення одних форм живих істот в інші;
в) зробили спробу дати природне роз’яснення доцільності гармонійності як результату вибраковки дисгармонійних особин;
г) розробляли уявлення про градацію форм у вигляді висхідного ряду природних тіл від простого до складного;
д) розвивали ідею про єдність будови організмів, зв’язку їхніх частин, що мало важливе значення для обґрунтування погляду на природу як на єдине ціле.
В Середні віки (від V до ХV ст.) було панування релігійної ідеології. Цей період характеризувався повільним розвитком виробничих сил, культури і науки. Прогресивними мислителями були: Авіценна, Ібн Рушд, Альберт Великий, Роджер Бекон…
 В епоху Відродження (ХV-ХVІІІ ст..) розпочався швидкий розвиток природознавства. У. Гарвей описав рух крові по замкненій системі по двох колах. А.Левенгук вивчав найпростіших. Д.Рей вперше сформулював наукове визначення виду. К.Лінней створив першу класифікацію (систему) органічного світу.
     Робота в групах.
Внесок українських вчених-біологів у розвиток біології.

І група.      Хірурги.
Хірургічні досягнення Пирогова Миколи Івановича і Волковича Миколи Маркіяновича.

ІІ група.     Ембріологи.
Досягнення Кащенка Миколи Феофановича і Навашина Сергія Гавриловича у галузі ембріології.

ІІІ група.    Імунологи.
Дослідження Іллі Ілліча  Мечникова

ІV група.   Анатоми.
Відкриття Володимира Олексійовича Беца у галузі анатомії.

V група.    Природознавці.
Творча спадщина Володимира Івановича Вернадського.

VІ група.   Терапевти.
Внесок засновників українських шкіл-терапевтів Яновського Феофіла Гавриловича і Стражевского Миколи Дмитровича у розвиток біології.
 
Рефлексія.
Експрес-тести.
1.      Біологія – це наука, яка вивчає: а) процеси життєдіяльності та розмноження клітин; б) будову та функції тканин багатоклітинних тварин; в) тварин і рослин минулих геологічних епох; г) усі прояви життя: будову та функції живих істот.
2.      Термін “біологія” запропонував у ХІХ столітті: а) Ч.Дарвін; б) Т.Шванн; в) Р.Вірхов; г) Ж.Б.Ламарк.

ІV Підсумок уроку.
 Чому ж біологія – комплексна наука про живу природу?
Оцінювання і мотивація.
V. Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал в підручнику.  Скласти кросворд “Видатні вчені- біологи України”.
Приготувати розповіді про вклад вчених Середньовіччя та епохи Відродження у розвиток біологічної науки.
VІ. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Робота у зошиті. Запис основних закономірностей біології та хронології розвитку біології.
1. Перші відомості про живі організми, нагромаджені первісною людиною: наскельні малюнки, фрески.
2. Біологія в Античні часи.
3. Розвиток біології в Середньовіччі.
4. Розвиток біології в епоху Відродження.
5. ХVІІІ ст.. – початок розвитку ботаніки, зоології, анатомії …. як самостійних наук.
6. ХІХ ст.. – відкриття основних закономірностей в біології.
7. Сучасна біологія.



















Урок 2

Методи біологічних досліджень. .Сучасне  визначення поняття життя.

Мета.
Освітня. Ознайомити учнів із основними методами біологічних досліджень; розкрити суть наукових понять: гіпотеза, теорія, закон, науковий факт; пояснити значення біологічних методів у розвитку науки.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні об’єкти та біологічні поняття; уміння бути уважним, спостережливим.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живого.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання таблиці.
5.Релаксопедичний:  психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: українська мова, історія, математика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки.
Основні поняття та терміни: біологічні методи, наукові поняття, закони біології, моніторинг, математичне моделювання.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Біологічний диктант.

1. Життя – це ………………..
2. Основна ознака живої матерії - ………………………..
3. Закономірне повторення певних періодів життя – це …………….
4. Рівень живої матерії, на якому відбуваються хімічні реакції та перетворення енергії, а також зберігається, змінюється та реалізується спадкова інформація – це ……………..
5. Організмовий рівень – це ……………………
6. Життя існувало завжди – це ……………….. теорія.
7. Субстратом життя є …………………………..
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Повідомлення теми, мети та завдань уроку.
ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Живу матерію на всіх рівнях організації досліджують різними методами, найголовнішими з яких є:
- Порівняльно-описовий.
- Експериментальний.
- Статистичний.
- Моніторинг.
- Моделювання.

Будь-яка наука користується певними поняттями. До біологічних понять належать:
- Гіпотеза (від грецького «гіпотезіс» припущення).
- Теорія (від грецького «теорія» - спостереження, досліження).
- Закон.
- Науковий факт (від латин. «фактум» - зроблене..

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Робота з підручником.

Заповнити таблицю.


V. Узагальнення та систематизація знань.
 Головні біологічні теорії:
- Теорія виникнення життя на Землі.
- Клітинна теорія.
- Еволюційна теорія.
- Теорія природного добору.
- Хромосомна теорія спадковості.
Головні закони біології:
- Біогенетичний закон.
- Закон еволюційного розвитку.
- Закон необоротності еволюції.
- Закони успадкування.
- Закон гомологічних рядів спадкової мінливості.
- Закон збереження енергії.
- Закон біогенної міграції атомів.
VІ. Підведення підсумків уроку.
VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.
Урок 3

Основні властивості живого. Рівні організації живої матерії. Значення біологічної науки  в житті людини і суспільства.

Мета.
 Освітня. Сформувати в учнів сучасні погляди на походження життя та наукові погляди на сутність життя, субстрат життя та фундаментальні властивості життя; розкрити поняття «життя»; ознайомити із основними рівнями організації живої природи.
Розвиваюча. Розвивати уміння виділяти головне, уміння порівнювати та робити відповідні висновки та узагальнення щодо походження життя і його сутності.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живої природи та життя як унікальної живої матерії на планеті.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.

Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
 4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування віршів та музики.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, література, географія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки.
Основні поняття та терміни: життя, суть життя, субстрат життя, рівні організації життя, фундаментальні властивості життя.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 З’ясувати знання про історію розвитку біології та біологію як комплексну науку.
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Чому життя є якісно особливою формою існування матерії?
ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Живі організми планети відрізняються за багатьма критеріями, але їх об’єднує одна спільна властивість - життя. Пізнання сутності життя є основним завданням загальної біології. Життя – це якісно особлива форма існування матерії, вища у порівнянні з фізичною та хімічною формами. Вона являє собою біологічну форму руху матерії.
 Живі тіла – це відкриті саморегулюючі і самовідтворюючі системи. Рівень знань кінця ХІХ ст.. дозволяв вважати, що основним субстратом життя є білок. «Життя – це спосіб існування білкових тіл, істотним моментом якого є обмін речовин. При припиненні обміну, припиняється життя».
 На сьогоднішній день немає жодної живої системи, яка б не містила в собі сукупності білків та нуклеїнових кислот. Тобто субстратом життя є комплекс різноякісних органічних сполук. Живе тіло побудоване з тих же хімічних елементів, що і неживе, але характеризується складністю хімічних сполук. До числа фундаментальних властивостей, сукупність яких характеризує життя, відносяться: обмін речовин, саморегуляція, самооновлення, самовідтворення, подразливість, репродукція, спадковість, мінливість, розвиток, ріст, рух, поширення, адаптація, дискретність та цілісність.

 Основні теорії щодо походження життя, їх суть:
- Теорія стаціонарного життя: життя існувало завжди.
- Креаціоністська теорія: життя було створено надприродною силою.
- Теорія спонтанного зародження життя: життя виникло неодноразово із речовин неживої природи.
- Теорія панспермії: життя занесене на нашу планету із Всесвіту.
- Віталістична теорія: необхідно вдихнути «життєву силу» у неживі тіла і вони стануть живими.
- Теорія біохімічної еволюції: життя виникло в результаті багатоетапних процесів, що підпорядковуються природним законам.

Характеристика рівнів організації живої природи: молекулярний, клітинний, тканинний, органний, організмовий, популяційно-видовий, біогеоценотичний, біосферний.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Заповнення схем «Життя – багаторівнева відкрита система» («Рівні організації живої матерії») та «Ознаки живої матерії».

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Пояснити: чому ростуть рослини, тварини, діти, а також збільшуються у розмірах льодяні бурульки, сталактити, сталагміти. Рослини і тварини поширюються, а тіла неживої природи необхідно переміщати із використанням сили.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 4

Хімічний елементний склад живих систем. Неорганічні речовини.

Мета.
 Освітня. Формувати в учнів знання про хімічний склад живих організмів та хімічні процеси, що лежать в основі їхньої життєдіяльності. Ознайомити із органогенними, мікроелементами, мікроелементами та ультрамікроелементами живих організмів. Розглянути біологічну роль хімічних елементів в організмах.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати значення хімічних елементів у житті організмів та визначати співвідношення цих елементів у живій та неживій природі.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до життєвих процесів, які відбуваються в живих організмах та власному організмі. Особливу увагу звернути на ті елементи, нестача яких викликає захворювання живих організмів.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
 а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схематичних малюнків.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиця Д.Менделєєва.
Основні поняття та терміни: біохімія, біогенні елементи, органогенні елементи, мікроелементи, мікроелементи.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Методом бесіди з’ясувати знання учнів про живу та неживу природу, про склад повітря, основні властивості живого, про рівні організації живого, що таке життя?
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Довести:
- на основі чого відбувається єдність живої і неживої природи.
- чи існує єдність хімічного складу організмів.
ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Живі і неживі тіла планети побудовані з одних і тих же хімічних елементів. Але в живій природі ці елементи характеризуються складністю хімічних сполук. Це зумовлено певною упорядкованістю їх на молекулярному рівні, тобто відмінності між хімічним складом органічного і неорганічного світу виявляється уже на молекулярному рівні. За дослідженнями біохіміка В.О.Енгельгардта «глибока корінна відміна живого від неживого полягає у здатності живого створювати порядок із хаотичного теплового руху молекул».
 Хімічні елементи живих організмів створюють два класи сполук – неорганічні і органічні.
 Із відомих хімічних елементів до складу клітин входить понад 80. Елементів, які були б властиві лише живим організмам, у природі не знайдено. Близько 30 елементів наявні в клітинах постійно, а понад 5 потрапляють водою, їжею, вдихаються.
 Всі елементи, що входять до складу клітин організмів поділяють на групи:
1. Органогенні – оксисен, нітроген, гідроген, карбон.
2. Макроелементи – кількість їх становить від 0,1% до 0,01 %.
3. Мікроелементи – містяться в кількостях від 0,001% до 0,000001%.
4. Ультрамікроелементи – ті, концентрація яких не перевищує 0, 000001%.
Хімічні елементи, які входять до складу клітин і виконують біологічні функції називають біогенними.
Всі живі організми відрізняються від навколишньої неорганічної природи за кількісним складом хімічних елементів. Хімічні елементи беруть участь у побудові організму у вигляді іонів.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота над таблицею.





ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

V. Узагальнення та систематизація знань.
Розглянути колообіг Нітрогену в природі. Дати характеристику.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.
 Поміркувати! Про що свідчить той факт, що в живих організмах не трапляються хімічні елементи, яких не знайдено в неживій природі?

Урок 5, 6

Властивості води та  її роль в організмі. Мінеральні речовини  живих організмів.
Мета.
 Освітня. Продовжити формувати знання учнів про хімічний склад живих організмів; ознайомити із неорганічними речовинами на прикладі води та мінеральних солей; розкрити біологічний вплив хімічних елементів на організм.
Розвиваюча. Розвивати уміння визначати біологічне значення неорганічних сполук як компонентів живих організмів; розвивати увагу, пам’ять, спостережливість.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до води як основної рідини нашої планети та живих організмів.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, географія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: неорганічні сполуки, неорганічні кислоти, вода, мінеральні солі, гідрофільність, гідрофобність, буферні системи, кислотно-лужний баланс.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
1. Яка класифікація елементів, що входять до складу живих організмів?
2. Які хімічні елементи можуть нагромаджуватися у деяких рослинах та тваринах?
3. Що таке рослини-розвідники (ті, що допомагають геологам шукати родовища корисних копалин)?
4. Метали чи неметали переважають у живих організмах?
5. Характеристика деяких хімічних елементів, що входять до складу живих організмів?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Проблемні запитання.
- Чому вода має першочергове значення у клітинах живих організмів?
- Чи можлива нормальна життєдіяльність організму без мінеральних солей?
- Чи залежить кількість води та мінеральних солей від вікових категорій людей?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Вода утворює основу внутрішнього середовища організмів: цитоплазма, кров, лімфа, тканинна рідина, рослинний сік… Вміст води в організмах становить 60–70 %, а в деяких випадках – до 98 %. Цитоплазма більшості клітин містить приблизно 80 % води. Кров і лімфа людини містять понад 80 % води.
 Воді притаманні унікальні хімічні й фізичні властивості. молекула води складається з двох атомів Гідрогену, сполучених з атомом Оксигену ковалентними зв’язками. На полюсах молекули води розміщені позитивні і негативний заряди, тобто вона полярна. Завдяки цьому дві сусідні молекули зазвичай взаємно притягуються за рахунок сил електростатичної взаємодії між негативним зарядом атома Оксигену однієї молекули та позитивним зарядом атома Гідрогену іншої. При цьому виникає водневий зв’язок, у 15–20 разів слабший за ковалентний. Коли вода перебуває в рідкому стані, її молекули безперервно рухаються і водневі зв’язки постійно то розриваються, то виникають знову.
 Частина молекул води формує водну оболонку навколо деяких сполук (наприклад, білків). Таку воду називають зв’язаною, або структурованою (4–5 % загальної кількості води в організмах). Структурована вода, що формує водну оболонку навколо певних молекул, запобігає їхній взаємодії. Крім того, вода бере участь у підтриманні структури певних молекул, наприклад білків. Решта 95–96 % води має назву вільної: вона не пов’язана з іншими сполуками.
Залежно від температури середовища вода здатна змінювати агрегатний стан. За зниження температури вода з рідкого стану може переходити в твердий, а за підвищення – у газуватий.
 Від концентрації йонів Гідрогену, яку оцінюють за водневим показником (рН – значення негативного десяткового логарифма концентрації йонів Н+), залежать структурні особливості та активність макромолекул. Нейтральній реакції розчину відповідає рН 7,0. Якщо його значення нижче – реакція розчину кисла, вище – лужна. Водні розчини, здатні протистояти зміні їхнього показника рН при додаванні певної кількості кислоти або лугу, називають буферними системами. Вони складаються зі слабкої кислоти (донора Н+) і основи (акцептора Н+), здатних відповідно зв’язувати йони гідроксилу (ОН–) та Гідрогену (Н+), завдяки чому рН усередині клітини майже не змінюється.
 По відношенню до води всі речовини в природі поділяються на дві групи: гідрофільні – добре розчинні у воді та гідрофобні – практично нерозчинні у воді.
 Водний баланс людини. Вміст води в організмі людини становить близько 65 %. Тобто, якщо маса людини становить 60 кг, то з них 39 кг припадає на воду. Вміст води залежить і від віку: у новонароджених він становить близько 75–80 %, у період завершення росту – 65–70 %, а в людей похилого віку – лише 55–60%. Між різними органами і тканинами людини вода розподілена нерівномірно: найбільше її в крові та нирках – 82–83 %, головному мозку – до 80 %, печінці – 75 %, м’язах – 70–76 %, у жировій тканині – близько 30 %, кістках – близько 20 %.
 Оскільки організм людини щоденно витрачає приблизно 2–2,5л води (вона виводиться з неперетравленими рештками їжі, сечею, потом, випаровується з поверхні слизових оболонок ротової порожнини та дихальних шляхів), то така сама її кількість має постійно надходити туди. Шляхи надходження води до організму різні. Крім того, близько 1 л води потрапляє з продуктами харчування, ще майже 300 мл води утворюється внаслідок окиснення жирів, білків і вуглеводів (так звана метаболічна вода). Кількість спожитої за добу води залежить від умов, у яких перебуває людина.
 Солі неорганічних кислот усередині живих організмів розчинені у воді (у вигляді йонів) або перебувають у твердому стані (наприклад, солі Кальцію та Фосфору у складі скелета людини та більшості хребетних тварин). Йони утворені катіонами металічних елементів (Калію, Натрію, Кальцію, Магнію тощо) та аніонами неорганічних кислот (Cl–, HSO4–, SO42–,НСО3–, Н2РО4–, НРО42– та ін.). Різна концентрація йонів Na+ і К+ поза клітинами та всередині них приводить до виникнення різниці електричних потенціалів на мембранах, які оточують клітини. Це забезпечує транспорт речовин через мембрани, а також передачу нервових імпульсів.
 До складу багатьох ферментів входять йони Са2+ і Mg2+, які забезпечують їхню активність. Присутність у плазмі крові йонів Са2+ – необхідна умова зсідання крові. За нестачі солей Кальцію порушується робота серцевого та скелетних м’язів (зокрема, виникають судоми). Сталий уміст натрій хлориду (0,9 %) у плазмі крові – необхідна складова підтримання гомеостазу нашого організму. Розчин натрій хлориду такої концентрації ще називають фізіологічним. Його використовують при ін’єкціях певних ліків або вводять за незначних крововтрат.
 Важливі функції виконують в організмі і неорганічні кислоти. Наприклад, хлоридна кислота створює кисле середовище в шлунку хребетних тварин і людини, забезпечуючи активність ферментів шлункового соку. У людей, в шлунку яких хлоридної кислоти виробляється недостатня кількість, порушуються процеси перетравлення білків, можливе розмноження у шлунку великої кількості шкідливих бактерій тощо. Збільшення секреції хлоридної кислоти також небезпечне для організму людини, зокрема воно спричиняє печію. Залишки сульфатної кислоти, приєднуючись до нерозчинних у воді сполук, забезпечують їхню розчинність. Це сприяє виведенню таких речовин у розчиненому стані з клітин і організму. Ортофосфатна кислота необхідна для синтезу АТФ (є універсальним накопичувачем енергії в клітині) та різних типів нуклеїнових кислот.
Кислотно-лужний баланс. Внутрішнє середовище людини має певне співвідношення позитивних і негативних йонів – кислотно-лужний баланс. У разі його порушення можуть виникати важкі захворювання. Зокрема, при підвищенні вмісту позитивних йонів організм погано засвоює Кальцій, Натрій, Калій, а при зростанні вмісту негативних – повільніше засвоюється їжа, що негативно впливає на функції печінки і нирок, виникають алергічні стани, загострюються хронічні захворювання.
 Загальний вміст неорганічних речовин (крім води) у клітинах різних типів варіює в межах від одного до декількох відсотків. Серед цих сполук важливу роль у забезпеченні нормального функціонування окремих клітин і цілісних організмів відіграють кислоти, луги та солі.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Функції води в організмах.

1. Збереження об’єму клітин організмів.
2. Створення пружності клітин (тургор).
3. Універсальний розчинник.
4. Середовище, де відбуваються хімічні реакції.
5. Безпосередня участь в хімічних реакціях.
6. Забезпечення рівномірного розподілу тепла в організмі.
7. Створення водного балансу організму.
8. Захист організму від коливань температури.
9. Змащувальний матеріал в органах.
10. Забезпечення транспорту речовин (поживних, продуктів обміну).

V. Узагальнення та систематизація знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.
 Воді належить першочергова роль у забезпеченні функціонування окремих клітин, органів та цілісних організмів.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.
Приготувати повідомлення про:
- радіонукліди;
- ізотопи;
- Вимоги до питної води та її якості.















Урок 7

Органічні сполуки живих систем. Малі органічні сполуки та макромолекули.
Мета: ознайомити учнів з органічними сполуками живих систем, детально ознайомити їх з будовою, властивостями, значенням малих органічних молекул. Розвивати мислення, здібність аналізувати та робити висновки; виховувати відповідальне ставлення до навчання, інтерес до знань;
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Методи та форми роботи:
 1) інформаційно-рецептивний:
2) репродуктивний:
3)   проблемно – пошуковий:
Терміни та поняття: органічні речовини, моносахариди, біополімери, мономери
 Обладнання: таблиці « Вміст хімічних сполук у клітині», папки « Вчись вчитись»
Девіз уроку.

«Для того щоб навчити іншого,
потрібно більше розуму, ніж для того,
щоб навчитися самому».
М.Монтель

Хід уроку

І. Організаційний момент.
Створення позитивної аури на уроці. Наприклад „ Які ви сьогодні красиві. Будете ще кращими коли всі разом посміхнетесь мені ”
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Бесіда
 а) Які неорганічні речовини входять до складу клітини?
 б) Що ви знаєте про важливу сполуку – воду?
 в) Доведіть, що біологічні функції води взаємопов’язані з хімічно-фізичними властивостями?
 г) Яка роль солей у клітині?
ІІІ.    Мотивація навчальної діяльності.
1. У мене в руці маленька зернина пшениці. Послухайте уривок із «Балади про золоте зерно» Олександра Плотнікова й поясніть, за рахунок чого починається ріст зародка і перетворення його на проросток.

И было золотое зернышко…
Оно в испаханной земле,
Как будто маленькое солнышко
Дремало до поры во мгле.
Прошла зимы пора капризная,
И в степи хлынуло тепло.
Зерно лучом зеленым брызнуло
И в рост пошло, и в рост пошло.

Зрозуміло, що повинні бути сприятливі умови: тепло і волога. Отже, а які органічні речовини входять до складу насінини, ми виявимо під час дослідної роботи.

Дослід. Замісити невелику кількість тіста, покласти в марлю та добре помити в склянці з водою.
•   Які ви передбачаєте результати?
Вода стане каламутною. Якщо в склянку додати декілька крапель розчину йоду, вода набуде фіолетового забарв­лення.
•    Що це означає?
А означає це, що у склянці є вуглеводи. А в марлі залишилась тягуча клейка речовина. Це білок— клейковина.
Щоб довести, що до складу насінини входять жири, проведемо наступний дослід.

Дослід. Якщо насінину соняшника (оскільки вміст жирів — 90 %) роздавити на папері, то залишиться жирна пляма.
І ми вже з’ясували, що до складу клітин входять такі органічні речовини, як вуглеводи, білки, жири (ліпіди), нуклеїнові кислоти.
•    Чим відрізняються органічні сполуки від неорганічних?
Із курсу хімії ми знаємо, що хімічні властивості живих організмів значною мірою залежать від Карбону, частка якого становить понад 50 % їхньої сухої маси. Карбон може утворювати ковалентні зв’язки.
•    Пригадали, що таке ковалентний зв’язок?

Атом Карбону може сполучатися з атомами Гідрогену, Оксигену, Нітрогену, але важливе значення має здатність атомів Карбону утворювати стійкі зв’язки між собою. Це і відрізняє органічні сполуки від неорганічних.

ІV.    Повідомлення теми і теми уроку.
(Монітор комп’ютера).

План уроку

1. Малі органічні молекули.
2. Макромолекули.
3. Поняття про біополімери.

V. Надання необхідної інформації.
Органічні речовини – це сполуки Карбону з іншими елементами, що виникли в живих істотах або є продуктами їхньої життєдіяльності. Органічні сполуки присутні в атмосфері, поверхневих і підземних водах, осадах, ґрунтах і гірських породах. У складі органічних сполук переважають органогенні хімічні елементи (Гідроген, Оксиген, Нітроген і Карбон). Ковалентно зв’язані атоми Карбону утворюють ланцюжки або ряди кілець (так званий скелет молекули).
 До складу клітин входять різні органічні сполуки: ліпіди, вуглеводи, білки, нуклеїнові кислоти тощо. Їхні молекули можуть мати високу молекулярну масу. Зокрема, молекулярна маса більшості білків становить від 6000 до 1 000 000, деяких нуклеїнових кислот – сягає кількох мільярдів дальтонів (1 дальтон відповідає 1/12 атомної маси ізотопу карбону 12С, тобто 1,67•10-24 г). Високомолекулярні органічні сполуки можуть складатися з великої кількості однакових чи різних за хімічною будовою ланок (простих молекул – мономерів). Такі сполуки називають біополімерами, або макромолекулами. Наприклад, молекули білків складаються із залишків амінокислот, нуклеїнових кислот – з нуклеотидів, а складних вуглеводів (полісахаридів) – з моносахаридів.

Живі організми утворюють різні малі органічні молекули, які називаються мономерами. Мономери – це будівельні блоки більш великих молекул. Мономери здатні з’єднуватись між собою, утворюючи полімери, відомі також під назвою макромолекул (“макро” – великий), які складають »90% сухої маси клітин. Людям давно відомі такі органічні полімери, як шерсть, шовк, каучук, хлопок. В минулому столітті хіміки почали виготовляти штучні органічні полімери, пластмаси, з’єднуючи різними способами малі органічні мономери, наприклад диметиловий ефір.
Таким чином виникло мистецтво (або ремесло), по сутності справи своєї, яке імітує природу.
Організм будує свої макромолекули, з’єднуючи один з одним мономери. Процес цей зворотній: полімери можуть бути розбиті до мономерів, із яких вони складаються. Дійсно це, між іншим, і відбувається в шлунково-кишковому тракті тварин: макромолекули їжі розпродаються тут до малих молекул, які потім всмоктуються в кров і використовуються організмом для утворення нових макромолекул, які потрібні уже самому організму.
Все живі організми містять чотири головних класи органічних сполук: вуглеводи, ліпіди, білки і нуклеїнові кислоти. Сполуки кожного класу побудовані із своїх особливих мономерів, які об’єднуються в біополімери (Заповнення таблиці за допомогою учнів)
Малі органічні молекули Макромолекулярні речовини
Амінокислоти                                 Білки
Гліцерин і жирні кислоти             Жири
Моносахариди                                 Полісахариди
Нуклеотиди                                 Нуклеїнові кислоти

VІ.   Інтерактивна вправа.
Вправа „ Парадоксальна розповідь ”

Учні поділяються на 5 – 6 груп .
Кожна з яких отримує конверт із текстом, де необхідно знайти свідомо допущені вчителем помилки і виправити їх.

VІІ.   Рефлексія.
Написання біологічного диктанту.
 Закінчить твердження.
 1. Елементи – органогени – це С, Н, О, N.
 2. За будовою молекули води – диполь.
 3. Між молекулами води утворюються зв’язки – водневі.
 4. Основні зв’язки в органічних молекулах – ковалентні.
 5. Білки, жири, вуглеводи, нуклеїнові кислоти це – органічні речовини.
 6. Високомолекулярні сполуки – біополімери.
 7. Їхня молекула називається – макромолекула мономерів.
 8. Вона складається з – мономерів.
 9. Речовини, які добре розчиняються у воді – гідрофільні.
 10. Нерозчинні у воді речовини – гідрофобні.
 11. Мономери полісахаридів – моносахариди.

VІІІ. Підсумок уроку.
Оцінювання і мотивація.

ІХ.    Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал в підручнику.

































Урок 8, 9

Ліпіди, будова та функції. Вуглеводи, будова та функції.

Мета.
 Освітня. Розширити знання учнів про хімічний склад живих організмів, а саме про органічні сполуки; ознайомити із будовою, властивостями та функціями ліпідів та вуглеводів, (моносахаридів); розкрити значення цих органічних сполук у живій природі.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати будову та функції органічних молекул та сполук у клітинах живих організмів; уміння спостерігати, аналізувати та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати матеріалістичні погляди та уявлення про спадковий зв’язок живої і неживої природи, про єдність хімічного складу організмів.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація.
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.  Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, фізика, географія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: органічні сполуки, малі органічні
молекули, ліпіди, жири, фосфоліпіди, гліцерин, жирні кислоти: олеїнова, пальмітинова, стеаринова; мікромолекули, макромолекули, біополімери, мономери.
бульби картоплі, розчин йоду, спиртівка, пробірки, плоди соняшника, аркуш паперу, склянка з водою, ацетон (бензин), розчин крохмалю, олія.
Девіз уроку.

Мистецтво навчання не потребує нічого іншого,
ніж умілий розподіл часу.
Я. Коменський

Хід уроку.

І. Організаційних момент.
Я пропоную вам взяти аркуш паперу, зігнути його пополам , на одній стороні намалювати вираз свого обличчя, на початку уроку, в кінці уроку ми намалюємо ще одне обличчя і порівняємо їх.

ІІ. Актуалізація опорних знань.
Інтелектуальна гра “Ти – мені, я – тобі”. Робота в парах. Взаємоопитування, взаємооцінка. Корекція.
Повторити знання учнів про неорганічні сполуки:
- будова молекули води;
- функції води у клітині;
- значення мінеральних солей.

 Із переліку хімічних елементів C, Cl, I, K, F, Mg, P, Ca, O, Na вибрати один згідно запитань:
- входить до складу біомолекул; С
- основний позитивно заряджений іон в організмі тварин; К
- основний компонент кісток і черепашок; Са
- негативно заряджений іон в організмі тварин; Cl
- головний внутрішньоклітинний позитивно заряджений іон; Na
- входить до складу гормонів щитовидної залози; I
- входить до складу зубів; F
- структурний елемент білків, нуклеїнових кислот, АТФ; Р
- активізує діяльність ферментів, структурний компонент хлорофілу; Mg
- входить до складу води та біомолекул; О.

Повідомлення учнів про значення неорганічних речовин для життєдіяльності різних організмів.

ІІІ.    Мотивація навчальної діяльності.
З метою мотивації навчальної діяльності розглянемо проблемне питання.
 Жир, який заповнює горб верблюда, є джерелом води.
Який процес забезпечує одержання води із жиру? Чому одержання води в такий спосіб ефективніше із жиру, ніж із вуглеводу?
Учні частково відповідають на запитання, для повної відповіді вони поки що не володіють необхідною інформацією.
Запитання вміщені у папці «Вчись учитись», щоб можна було до них повернутися.

ІV.    Повідомлення теми і теми уроку. (Монітор комп’ютера).

План уроку

1. Ліпіди.
2. Властивості ліпідів.
3. Різноманітність їх в організмі та функції ліпідів
4. Вуглеводи.
5. Класифікація та функції.

V. Надання необхідної інформації.
Ліпіди – це низькомолекулярні сполуки з гідрофобними властивостями, які містяться в усіх живих клітинах.
Вони нерозчинні у воді, але добре розчинні в органічних розчинниках: ефірі, бензині, хлороформі.
 У різних органах і тканинах вміст ліпідів неоднаковий: дуже багато їх у нервовій тканині, печінці, серці, нирках, насінні, плодах… За хімічною будовою – це складні сполуки трьохатомного спирту гліцерину і високомолекулярних жирних кислот: пальмітинової, стеаринової, олеїнової. Всі жирні кислоти поділяються на насичені і ненасичені.
 На сьогодні всі ліпіди поділяються на нейтральні – жири і жироподібні речовини - ліпоїди (віск, фосфоліпіди, ліпопротеїди, гліколіпіди, терпени, стероїди).
 Різноманітність ліпідів. Серед ліпідів розрізняють прості та складні. До простих ліпідів належать речовини, які побудовані зі сполучених між собою залишків жирних кислот (або альдегідів) і спиртів, наприклад жири та воски. Складні ліпіди – сполуки, утворені внаслідок взаємодії молекул простих ліпідів з іншими речовинами. До них належать ліпопротеїди (сполуки ліпідів і білків), гліколіпіди (ліпідів і вуглеводів), фосфоліпіди (ліпідів і ортофосфатної кислоти).

Структурними одиницями молекул ліпідів можуть бути або прості вуглеводневі ланцюги або замінники складних циклічних молекул.
Залежно від хімічної природи, ліпіди поділяють на жири і ліпоїди (жироподібні речовини).
Жири (тригліцериди, нейтральні жири) є основною групою ліпідів. Являють собою складні ефіри триатомного спирту гліцерину і жирних кислот або суміш вільних жирних кислот і тригліцеридів (жирові включення або краплини жиру в клітинах діатомових водоростей, жирової тканини свиней, тюленів, китів; рідкі жири (олії) в насінні льону, соняшника, арахісу тощо).
Трапляються в живих клітинах і вільні жирні кислоти: пальмітинова, стеаринова, лінолева, рицинолева.
Жири – складні естери, утворені триатомним спиртом гліцерином і трьома залишками жирних кислот. Вони відкладаються у вигляді жирових включень у рослинних і тваринних клітинах. Підвищений вміст жирів (до 90%) характерний для клітин нирок, підшкірної клітковини, жовтого тіла членистоногих. У деяких рослин (соняшника, волоського горіха, маслин) жирів багато в насінні та плодах.
 Воски виконують здебільшого захисну функцію. У ссавців віск виділяють лоєві залози шкіри: вони надають шкірі еластичності і зменшують зношення волосяного покриву. У птахів віск секретує куприкова залоза, розташована над основою хвоста. Її секрет надає пір’яному покриву водовідштовхувальних властивостей (пригадайте: ця залоза добре розвинена саме у водоплавних птахів). Восковий шар вкриває листки наземних рослин і поверхню зовнішнього скелета членистоногих – мешканців суходолу, запобігаючи надлишковому випаровуванню води з поверхні тіла. Добре розвинені восковидільні залози, розташовані в черевці медоносних бджіл-робітниць. Як ви пам’ятаєте, з воску бджоли будують стільники. Віск широко використовують у медицині, промисловості та інших сферах діяльності людини.
 Ще одна важлива група ліпідів – гідрофобні спирти стероїди. Карбоновий ланцюжок стероїдів утворює декілька кілець, тому вони належать до так званих циклічних органічних сполук. Стероїдну природу, зокрема, мають статеві гормони людини – естрогени (жіночі) та андрогени (чоловічі), а також гормони надниркових залоз (кортикостероїди). Один з найвідоміших стероїдів – холестерин. В організмі ссавців і людини він слугує попередником під час синтезу статевих гормонів. У плазмі крові холестерин перебуває у вигляді складних естерів з жирними кислотами, які він транспортує. Холестерин синтезують клітини печінки;
Ліпоїди – жироподібні речовини, до яких належать фосфатиди, стериди, різні воски і воскоподібні сполуки, а також жиророзчинні сполуки: пігменти (хлорофіли, каротини), вітаміни (А, Д, Е, К). отже, все вищесказане про різноманітність ліпідів в організмі можна представити в вигляді схеми:
Функції ліпідів:
 1) Енергетична (у разі повного окислення 1 г. жирів до вуглекислого газу і води виділяється 38,9 кДж енергії).
 2) Будівельна (складова) – основна складова клітинних мембран.
 3) Захисна – механічний захист від ударів, тепло- і гідроізоляція.
 4) Запасаюча – підшкірний жир у ссавців, “жирове тіло” у комах.
 5) Джерело ендогенної води (100 г – 105 г води).

Вуглеводи – органічні речовини з загальною формулою (СН2О)n, де n дорівнює трьома та більше.
Але існують вуглеводи, в яких співвідношення вказаних у формулі хімічних елементів інше. До того ж, деякі з цих сполук містять атоми Нітрогену, Фосфору або Сульфуру.
Вуглеводи – органічні речовини, до складу яких входять С, О, Н. Загальна формула Сn (Н2О)n. Всі вуглеводи поділяються на моносахариди і полісахариди. Моносахариди – прості цукри, що складаються з однієї молекули і являють собою тверді, кристалічні речовини, розчинні у воді і солодкі на смак.
 У залежності від кількості вуглецевих атомів, що входять до молекули вуглецю, розрізняють:
- триози – мають 3 атоми;
- тетрози – 4 атоми;
- пентоди – 5 атомів;
- гексози – 6 атомів.
Моносахариди здебільшого мають загальну формулу СnH2nOn. Вони можуть містити від 3 до 10 атомів Карбону: тріози (3 атоми Карбону), тетрози (4), пентози (5), гексози (6) і так далі до декози (10). У природі найпоширеніші гексози та пентози. Прикладами гексоз є глюкоза, фруктоза. Ці сполуки надають солодкого смаку плодам, меду, а глюкоза є дуже важливою складовою метаболізму. До пентоз, наприклад, належать рибоза і дезоксирибоза, що входять до складу відповідно рибонуклеїнових (РНК) і дезоксирибонуклеїнової (ДНК) кислот. Моносахариди добре розчиняються у воді.

Функції вуглеводів:
 1) Енергетична – при розщепленні 1 г вивільняється 17,2 кДж енергії.
 2) Будівельна (структурна) – компонент клітинних мембран.
 3) Опорна – хітин є компонентом зовнішнього скелета членистоногих та клітинних стінок деяких грибів і водоростей, а також целюлоза є компонентом клітинних стінок у рослин.
 4) Запасаюча – крохмаль у рослин, глікоген у тварин.

VІ.    Інтерактивна вправа.

Лабораторна робота № 1.
Виявлення органічних речовин (жирів, полісахаридів) та їхніх властивостей.

Мета: навчитися виявляти органічні молекули жирів, полісахаридів, з’ясовувати їхні властивості, розвивати навички самостійності, вміння на основі спостережень робити висновки.
Обладнання та матеріали: бульби картоплі, розчин йоду, спиртівка, пробірки, плоди соняшника, аркуш паперу, склянка з водою, ацетон (бензин), розчин крохмалю, олія.

Хід роботи:
 1. Виявлення крохмалю (полісахариду). Краплю спиртового розчину йоду капніть на зріз картоплини. Що спостерігаєте? Поясніть причини змін.
 2. До розчину крохмалю додайте розчин йоду. Якого кольору став розчин? Нагрійте цей розчин, а потім охолодіть. Які зміни ви спостерігали? Про які властивості крохмалю це свідчить?
 3. Виявлення молекул жиру в насінні соняшника. На аркуші паперу розітріть декілька насінин соняшника. Підсушіть аркуш паперу. Що спостерігаєте? Про вміст яких речовин свідчить пляма на папері?
 4. В пробірку налийте декілька крапель олії. Додайте води. Що спостерігаєте?
 5. В пробірку налийте декілька крапель олії. Додайте ацетону (бензину). Що спостерігаєте?
 6. Про які властивості крохмалю і жирів свідчать ці досліди?

VІІ.   Рефлексія.
Прес – конференція
Вчитель зачитує запитання:
-         репродуктивні ( до 6 балів)
-         реконструктивні ( до 9 балів)
-         проблемні ( до 12 балів)
Учні за бажанням відповідають на поставлені завдання.

VІІІ. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Виконання лабораторної роботи “Виявлення деяких органічних молекул та їхніх властивостей”.

ІХ. Узагальнення та систематизація знань.

Доповнити схему.


Значення ліпідів:
- структурна функція;
- енергетична функція (1 г ліпідів дає 38,9 кДж енергії);
- теплоізоляційна;
- запасаюча;
- джерело ендогенної води (при окисленні 100 г жиру утворюється 107 мл води);
- функція захисту (навколониркова капсула, жирові подушки навколо органів);
- регуляторна функція (гормони – естрадіол, тестостерон).


VІІІ. Підсумок уроку.
Оцінювання і мотивація.

ІХ.    Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал в підручнику.

Дати відповідь на проблемне запитання: У 100 мл крові людини цієї речовини міститься 80-120 мг. У разі збільшення її вмісту до 180 мг  порушується вуглеводний обмін. Яка хвороба при цьому розвивається? Поясніть механізм регуляції цієї речовини в крові.
















Урок 10

Білки. Властивості, функції
Мета.
 Освітня. Розширити знання учнів про біополімери; ознайомити із будовою, властивостями та функціями амінокислот  як мономерів складних органічних сполук.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати органічні сполуки та їхнє значення у життєдіяльності організмів, уміння спостерігати, співставляти та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живих організмів планети.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки,  таблиця “просторова конфігурація білків”

Основні поняття та терміни: біополімери, мономери, пептид, дипептид, поліпептид, амінокислоти
Девіз уроку.
…Скрізь, де ми зустрічаємо життя,
 ми виявляємо, що воно пов’язане
з будь-яким білковим тілом, і скрізь,
і де ми зустрічаємо будь-яке білкове  тіло,
яке не знаходиться в процесі роз кладу,
 ми зустрічаємо явища життя.                                       
Ф. Енгельс


ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

 Біологічний диктант.
1. Більше вуглеводів міститься у тваринних чи рослинних клітинах? (у рослинних)
2. Полісахариди добре чи погано розчинні у воді? (погано)
3. До біологічних функцій вуглеводів належать ………….. .
4. В основі енергетичної функції ліпідів лежать гідрофобність, погана теплопровідність чи розщеплення на простіші речовини?(розщеплення)
5. Якщо взяти дві речовини: рибозу і лецитин, то яким із способів точно можна встановити де що:
а) за запахом;
б) за розчинністю у воді;+
в) за кольором.

Тестовий контроль
Учні виконують тестові завдання, здійснюють самоперевірку

Тестові завдання (6 балів)
1) Вуглеводів міститься у клітинах у такій кількості:
а)   більше в рослинних;
б)   більше у тваринних;
в)   однаково.

2) Полісахаридам притаманні властивості:
а) добре розчинні у воді, солодкі на смак;
б) погано розчинні у воді, солодкі на смак;
в) погано розчинні у воді, не мають солодкого смаку.

3) Основні біологічні функції вуглеводів:
а)   захисна і будівельна;
б)  енергетична і будівельна;
в) енергетична і захисна.

4) Властивості ліпідів, що лежать в основі енергетичної функції:
а)   гідрофобність;
б)   погана теплопровідність;
в)   розщеплення на простіші речовини.

5)   Найбільш ощадливий енергетичний матеріал:
а) ліпіди;
б) вуглеводи;
в) ліпіди та вуглеводи.

6)  Вам дано дві речовини і сказано, що одна із них — рибоза, а друга — лецитин. Укажіть спосіб, за допомогою якого ви абсолютно точно зможете встановити, де рибоза, а де — лецитин:
а)   за запахом;
б)  за розчинністю у воді;
в)   за кольором.

Відповіді: 1 — а, 2 — в, 3 — б, 4 — в, 5 — а, 6 — б.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Серед усіх речовин органічної природи білки посідають особливе місце. Тому думка Ф. Енгельса про те, що  «життя — спосіб існування білкових  тіл», і досі зберігає своє значення. Білкові речовини були відомі людині з давніх-давен. Лише на початку  XIII століття було встановлено, що і речовини, які містяться в соках рослин, екстрактах тваринних тканин, мають однакову природу Вперше почав вивчати хімію білкових речовин  Я. Бекаррі. У 1728 р. він виділив із і пшеничного борошна білок-клейковину (ми з вами переконались у цьому  на минулому уроці) і дослідив деякі  його властивості. У той же час білки вивчав і француз А. Фуркруа. Він грунтовно дослідив білки сироватки  крові та назвав її три компоненти —  желатин, альбумін, фібрин. Пізніше,  у 1839 р. голландський хімік Г. Мульдер назвав білки протеїнами (з грец. —  «перший»).
Жодну речовину хіміки не вивчали  так довго, як білки, перш ніж удалося встановити їх будову
Таємниця білка — це таємниця життя. Так що ж таке білки?

 Повідомити тему, мету та завдання уроку.
Поміркувати над словами Й.Гете «Щоб освоїти безконечне, треба роз’єднати, а потім сполучити».
1. Визначення білків.
2. Хімічний склад та загальна формула амінокислот.
3. Будова білків.
4. Білки в природі.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Білки – високомолекулярні нітрогеновмісні біополімери, мономерами яких є залишки амінокислот. Амінокислоти – це органічні кислоти, що містять аміногрупу (–NH2), якій притаманні лужні властивості, та карбоксильну групу (–СООН) з кислотними властивостями. Ці групи, як і атом Гідрогену, зв’язані з одним і тим самим атомом Карбону. Є у складі амінокислот й специфічні для кожної з них частини. Їх називають радикалами (R-групами).
 Загалом у тканинах живих істот трапляється понад 100 амінокислот, але до складу білків входять лише 20 основних, які зустрічаються майже в усіх білках. Крім того, неосновні амінокислоти, кожна з яких – похідна однієї з основних, є компонентами лише окремих типів білків. Наприклад, білок колаген, який входить до складу сполучної тканини, містить гідроксипролін (похідну амінокислоти проліну); у протромбіні (одному з білків, які відповідають за процес зсідання крові) знайдено карбоксиглутамінову кислоту (похідну глутамінової кислоти) тощо.
 Різні комбінації лише 20 амінокислот забезпечують нескінченну різноманітність білкових молекул (число можливих варіантів – близько 2 • 1018). Зокрема, в організмі людини трапляється понад 5 млн. типів білкових молекул. Молекула кожного певного білка характеризується специфічними складом і послідовністю амінокислотних залишків, які надають їй неповторних функціональних властивостей. Молекулярна маса молекул білків – від 5 тисяч до 150 тисяч дальтон і більше. Наприклад, молекулярна маса одного з білків яйця дорівнює 36000 дальтон, а одного з білків м’язів – 1500000 дальтон.
 Існують різні класифікації амінокислот. Зокрема, амінокислоти поділяють на замінні та незамінні. Замінні амінокислоти організму людини і тварин здатні синтезуватися з продуктів обміну речовин. Натомість, незамінні амінокислоти в організмах людини і тварин не утворюються, а надходять разом з їжею. Ці амінокислоти синтезують рослини, гриби, бактерії. Білки, які містять усі незамінні амінокислоти, називають повноцінними, на відміну від неповноцінних, до складу яких не входять окремі незамінні амінокислоти. Слід зазначити, що для різних видів тварин і людини набір незамінних амінокислот неоднаковий, до того ж він може змінюватися з віком. Наприклад, аргінін або гістидин – замінні для дорослих і незамінні для дітей. Відсутність або нестача однієї чи кількох незамінних амінокислот спричиняють негативний баланс Нітрогену в організмі, порушення біосинтезу білків, гальмування росту й розвитку.
 Залишки молекул амінокислот у складі білків сполучені між собою міцним ковалентним зв’язком, який виникає між карбоксильною групою однієї амінокислоти та аміногрупою іншої. Цей тип зв’язку називають пептидним (від грец. пептос - зварений). Завдяки такому міцному зв’язку утворюється сполука, яка складається із залишків двох амінокислот – дипептид. Структури, які складаються з великої кількості залишків амінокислот (від 6–10 до декількох десятків), належать дополіпептидів.
Білки
- Прості (протеїни) Складаються тільки з амінокислот
- Складні (протеїди) Крім амінокислот, входять речовини небілкової природи
Рівні просторової організації білків.

Відомо чотири рівні просторової організації, або конформації, білків: первинний, вторинний, третинний і четвертинний.
Первинну структуру білків визначає певна послідовність амінокислотних залишків, з’єднаних за допомогою пептидних зв’язків. Саме первинна структура і визначає властивості та функції тієї чи іншої білкової молекули. Часто молекула білка у вигляді такого ланцюга не придатна до виконання свого призначення. Для цього вона, наприклад, має повністю або частково закрутитися у спіраль, тобто набути вторинної структури завдяки водневим зв’язкам. Такі зв’язки виникають між атомами Гідрогену NH-групи одного витка спіралі та Оксигену СО-групи іншого витка спіралі. Хоча ці зв’язки значно слабші за пептидні, однак разом вони формують досить міцну структуру. Третинна структура зумовлена здатністю поліпептидної спіралі закручуватися певним чином у грудку, або глобулу, завдяки зв’язкам, які виникають між залишками амінокислоти цистеїну (так звані дисульфідні зв’язки). Підтримання третинної структури забезпечують гідрофобні, електростатичні та інші взаємодії, а також водневі зв’язки. Гідрофобні взаємодії – це сили тяжіння між неполярними молекулами або між неполярними ділянками молекул у водному середовищі. Гідрофобні залишки усяких амінокислот у водному розчині зближуються, наче «злипаються», та стабілізують структуру білка. Електростатичні зв’язки виникають між негативно та позитивно зарядженими радикалами залишками амінокислот. Четвертинна структура білків виникає, коли об’єднуються кілька глобул. Наприклад, молекула гемоглобіну складається з чотирьох залишків молекул білка міоглобіну. Залежно від хімічного складу білки поділяють на прості та складні. Прості, або протеїни, складаються лише з амінокислотних залишків, а складні, або протеїди, у молекулах містять також небілкові компоненти – залишки ортофосфатної та нуклеїнових кислот, вуглеводів, ліпідів, атоми Феруму, Цинку, Купруму тощо. Складні білки називають глікопро теїдами (сполуки з вуглеводами), ліпопротеїдами (з ліпідами), нуклеопротеїдами (з нуклеїновими кислотами) тощо. Багато білків утворюють складні комплекси з пігментами – забарвленими у різні кольори органічними сполуками.
 Властивості білків.
 Функціональні властивості білків зумовлені їхнім амінокислотним складом і просторовою структурою. За формою молекул розрізняють фібрилярні (ниткоподібні) та глобулярні (кулясті) білки. Фібрилярні білки зазвичай нерозчинні у воді й виконують структурну (наприклад, кератин входить до складу волосся людини або шерсті тварин) або рухову (м’язові білки) функції. Натомість глобулярні білки здебільшого водорозчинні та виконують інші функції: наприклад, гемоглобін забезпечує транспорт газів, пепсин – розщеплення білків їжі, імуноглобуліни (антитіла) – захисну. Глобулярні білки менш стійкі (пригадайте з власного досвіду: білок курячих яєць навіть за незначного підвищення температури легко змінює свою структуру).
Одна з основних властивостей білків – їхня здатність під впливом різних чинників (дія концентрованих кислот і лугів, важких металів, високої температури тощо) змінювати свою структуру і властивості. Процес порушення природної структури білків, який супроводжується розгортанням білкової молекули без зміни її первинної структури, називають денатурацією.
 При денатурації молекула розгортається і втрачає здатність виконувати свою біологічну функцію.
 Спричинити денатурацію білків можуть такі фактори:
 1. Нагрівання або дія інфрачервоного або ультрафіолетових променів.
 (Кінетична енергія викликає сильну вібрацію атомів білка, внаслідок чого слабкі водневі і іонні зв’язки розриваються. Білок згортається (коагулює).)

2. Сильні кислоти, сильні луги і концентровані розчини солей.
 (Іонні зв’язки розриваються і білок коагулює. Довготривала дія реагенту може викликати розрив і пептидних зв’язків.)

3. Важкі метали.
 (Катіони утворюють міцні зв’язки з карбоксил-аніонами і часто викликають розриви іонних зв’язків. Вони також знижують електричну поляризацію білка, зменшуючи його розчинність. Внаслідок цього білок, який містився в розчині, випадає в осад.)
4. Органічні розчинники.
 (Дані реагенти порушують гідрофобні взаємодії і утворюють зв’язки з гідрофобними (неполярними) групами. В результаті розриваються і внутрішньомолекулярні водневі зв’язки. Використання спирту як дезинфікуючого засобу основане на тому, що він викликає денатурацію білка тих чи інших бактерій. Інколи денатурований білок може спонтанно відновити свою початкову структуру. Це може відбутись на початкових стадіях денатурації за умови припинення дії факторів, що спричиняють цей процес. Таке явище має назву ренатурації (від лат. ре – префікс, який означає поновлення).
Здебільшого денатурація необоротна. Але якщо на початкових стадіях денатурації припиняється дія чинників, що призвели до неї, білок може відновити свій початковий стан. Це явище називають ренатурацією. У живих організмів оборотна денатурація часто пов’язана з виконанням певних функцій білковими молекулами: забезпеченням рухів, передачею до клітини сигналів з навколишнього середовища, прискоренням біохімічних реакцій тощо. Необоротний процес руйнування первинної структури білків називають деструкцією.
Функції білків Приклади білків
1. Структурна (Входять до складу клітинних мембран, мембран органоїдів) Еластин (зв’язки) Колаген (хрящі, сухожилки) Олеїн (кістки) Кератини (нігті, пір’я)
2. Транспортна (Переносять кисень у крові і м’язах, переносять жирні кислоти, жири) Гемоглобін, гемоціанін, міоглобін
3. Скорочувальна (Скоротливі білки, забезпечують рух) Актин і міозин (м’язи) Тубулін (війки, джгутики, мікротрубочки)
4. Захисна (Важлива частина імунної системи – антитіла, зсідання крові) Імуноглобуліни (антитіла) Фібриноген, тромбопластин, тромбін (зсідання крові)
5. Енергетична (Розпадаються з виділенням енергії) 1 г білка утворює 17,2 кДж
6. Сигнальна (Через білки передаються сигнали і направляються у внутрішньоклітинні центри. При цьому подразники – хімічні чи механічні – зумовлюють певні зміни в структурі білків, що є своєрідною реакцією на зовнішнє подразнення. Такий принцип діяльності нервової системи) Родопсин
7. Регуляторна Гормони (інсулін, гормон росту)
8. Запасаюча Яєчний альбумін, казеїн молока
9. Каталітична (Прискорюють хімічні реакції в клітині)
VІ.    Інтерактивна вправа.

Чи знаєте ви?
•    У нашому організмі немає такої ділянки, де б не існувало білків.
•    У крові та м’язах білки складають І/5 від маси.
•    У мозку — 12.
Навіть в емалі зубів — 1/200.
•    У різних органах білки складають 45—48 % сухої речовині!.

Як ви вважаєте, чи випадковий такий великий вміст білків у клітинах організмів? Обгрунтуйте відповідь.
VІІ.   Рефлексія.
Вправа « Світлофор ».
              Учитель ставить запитання з вивченого матеріалу. Учні піднімають для відповіді замість руки картку: зелену, якщо знають відповідь, та червону, якщо утруднюються.
1. Що таке білки?
2. Яка будова білків?
3. Яка будова амінокислот?
4. Що таке замінні та незамінні амінокислоти?
5. Як амінокислоти сполучаються в поліпептидний ланцюг?
6. Які ви знаєте рівні структурної організації білків?

Чому відсутність у харчовому раціоні людини білків тваринного походження негативно впливає на життєдіяльність її організму?


ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Робота над таблицею скорочених назв амінокислот

V. Узагальнення та систематизація знань.
1. Яка будова амінокислот, поліпептидів та білків?
2. Які амінокислоти називають замінними та незамінними?
3. Як амінокислоти сполучаються в поліпептидний ланцюг?





VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.












Урок 12

Нуклеїнові кислоти. Будова,властивості,функції.
Мета.
 Освітня. Розширити знання учнів про природні біополімери; ознайомити із будовою, властивостями та функціями нуклеїнових кислот; розкрити значення цих органічних сполук у живій природі.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати будову та функції органічних молекул та сполук у клітинах живих організмів; уміння спостерігати, аналізувати та робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати матеріалістичні погляди та уявлення про спадковий зв’язок живої і неживої природи на основі єдності хімічного складу.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, фізика, географія.
Матеріали та обладнання: малюнки, таблиці, муляж ДНК.
Основні поняття та терміни: оганічні сполуки, полімери, біополімери, мономери, нуклеотид, нуклеус, нуклеїнові кислоти: рибонуклеїнова та дезоксирибонуклеїнова, мікробіологія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Охарактеризувати функції білків: будівельну, транспортну, рухову, сигнальну, енергетичну, захисну, регуляторну…
Що буде у результаті досліду: у пробірку з розчином білка долити краплинками розчину мідного купоросу (при цьому утворюється осад у вигляді пластівців).

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Повідомити тему, мету та завдання уроку.
ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

Нуклеїнові кислоти – природні високомолекулярні органічні сполуки, що забезпечують збереження і передавання спадкової інформації в організмі.Це – складні високомолекулярні біополімери, мономерами яких є нуклеотиди. Число нуклеотидів у складі однієї молекули нуклеїнової кислоти може становити від 200 до 200 млн. Уперше нуклеїнові кислоти виявили в ядрі клітин, звідки й походить назва цих сполук (від лат. нуклеус – ядро). Але згодом ці сполуки виявили і в інших частинах клітини.
 Молекула нуклеотиду складається з трьох частин: залишків нітратної основи, п’яти-вуглецевого моносахариду (пентози) та ортофосфатної кислоти. Залежно від виду пентози, що входить до складу нуклеотиду, розрізняють два типи нуклеїнових кислот: дезоксирибонуклеїнову (ДНК) і рибонуклеїнові (РНК). До складу ДНК входить залишок дезоксирибози, до РНК – рибози. У молекулах ДНК і РНК містяться залишки різних нітратних основ. У молекулі ДНК – залишки аденіну (скорочено позначається літерою А), гуаніну (Г), цитозину (Ц) та тиміну (Т), у молекулі РНК – аденіну (А), гуаніну (Г), цитозину (Ц) та урацилу (У).
 Три типи нітратних основ для молекул ДНК і РНК спільні (нуклеотиди з аденіном, гуаніном і цитозином), натомість тимін міститься лише в молекулах ДНК, тоді як урацил – тільки в молекулах РНК. Як і молекулам білків, молекулам нуклеїнових кислот притаманні різні рівні просторової організації (конформації).
 Мономерами нуклеїнових кислот є нуклеотиди. До складу кожного нуклеотиду входять:
3. азотна основа;
4. вуглевод;
5. залишок фосфорної кислоти.
 Будова ДНК. Молекули ДНК у клітинах еукаріотів містяться в ядрі, пластидах і мітохондріях, а прокаріотів – в особливих ділянках цитоплазми. Розшифрування структури ДНК має свою історію. 1950 року американський учений українського походження Ервін Чаргафф (1905–2002) та його колеги виявили певні закономірності кількісного вмісту нітратних основ у молекулі ДНК:
- по-перше, кількість нуклеотидів, що містять аденін у будь-якій молекулі ДНК, дорівнює числу нуклеотидів, які містять тимін (А = Т), а число нуклеотидів з гуаніном – числу нуклеотидів з цитозином (Г = Ц);
- по-друге, сума нуклеотидів з аденіном і гуаніном дорівнює сумі нуклеотидів з тиміном і цитозином (А + Г = Т + Ц). Це відкриття сприяло встановленню в 50-х роках ХХ ст. просторової структури молекули ДНК. Молекула ДНК складається з двох ланцюгів нуклеотидів, які сполучаються між собою за допомогою водневих зв’язків. Ці зв’язки виникають між двома нуклеотидами, які ніби доповнюють один одного за розмірами. Встановлено, що залишок аденіну (А) нуклеотиду одного ланцюга молекули ДНК завжди сполучається із залишком тиміну (Т) нуклеотиду іншого ланцюга (між ними виникає два водневі зв’язки), а гуаніну (Г) – з цитозином (Ц) (між ними виникає три водневі зв’язки). Чітка відповідність нуклеотидів у двох ланцюгах ДНК має назву комплементарність (від лат. комплементум – доповнення). При цьому два ланцюги нуклеотидів обвивають один одного, створюючи закручену вправо спіраль діаметром приблизно 2 нм [1 нм (нанометр )дорівнює 1 • 10–6 мм]. Так виникає вторинна структура молекули ДНК, тоді як первинна це певна послідовність залишків нуклеотидів, розташованих у вигляді подвійного ланцюга. При цьому окремі нуклеотиди сполучаються між собою в ланцюжок за рахунок особливого різновиду міцних ковалентних зв’язків, які виникають між залишком вуглевода одного нуклеотиду та залишком ортофосфатної кислоти іншого. Молекули ДНК у клітині становлять компактні структури. Наприклад, довжина ДНК найбільшої хромосоми людини дорівнює 8 см, але вона скручена таким чином, що вміщується в хромосомі завдовжки 5 мкм. Це відбувається завдяки тому, що дволанцюгова спіраль ДНК зазнає подальшого просторового ущільнення, формуючи третинну структуру – суперспіраль. Така будова характерна для ДНК хромосом еукаріотів і зумовлена взаємодією між ДНК та ядерними білками. У ядерній зоні клітин прокаріотів молекула ДНК має кільцеву будову.
 Властивості ДНК. Так само як і молекули білків, молекули ДНК здатні до денатурації та ренатурації, а також деструкції. За певних умов (дія кислот, лугів, високої температури тощо) водневі зв’язки між комплементарними нітратними основами різних ланцюгів молекули ДНК розриваються. При цьому молекула ДНК повністю або частково розпадається на окремі ланцюги й відповідно втрачає свою біологічну активність. Після припинення дії негативних чинників структура молекули може відновлюватися завдяки поновленню водневих зв’язків між комплементарними нуклеотидами. Важлива властивість молекул ДНК – їхня здатність до самоподвоєння. Це явище ще називають реплікацією. Воно ґрунтується на принципі комплементарності: послідовність нуклеотидів у новоствореному ланцюзі визначається їхнім розташуванням у ланцюзі материнської молекули ДНК. При цьому ланцюг материнської молекули ДНК слугує матрицею. Реплікація ДНК – напівконсервативний процес, тобто дві дочірні молекули ДНК містять по одному ланцюгу, успадкованому від материнської молекули, і по одному – синтезованому заново. Завдяки цьому дочірні молекули ДНК є точною копією материнської. Це явище забезпечує точну передачу спадкової інформації від материнської молекули ДНК дочірнім.
 Функції ДНК. Основні функції ДНК – це кодування, збереження та реалізація спадкової інформації, передача її дочірнім клітинам при розмноженні. Зокрема, окремі ланцюги молекули ДНК слугують матрицею для синтезу різних типів молекул РНК. Цей процес називається транскрипцією. Одиницею спадковості всіх організмів є ген – ділянка молекули ДНК (у деяких вірусів – РНК),
який несе спадкову інформацію про структуру певного білка або нуклеїнової кислоти. Отже, саме ДНК кодує і зберігає спадкову інформацію в організмі і забезпечує її передачу дочірнім клітинам під час поділу материнської. Функціонально ген – цілісна одиниця спадковості, бо будь-які порушення його будови змінюють закодовану в ньому інформацію або призводять до її втрати.
 Типи РНК. Молекули РНК клітин прокаріотів та еукаріотів складаються з одного ланцюга. Існують три основні типи РНК, які відрізняються за місцем розташування у клітині, розмірами та функціями.
1.Інформаційна, або матрична, РНК (іРНК, або мРНК) становить собою копію певної ділянки молекули ДНК. Така молекула переносить спадкову інформацію від ДНК до місця синтезу поліпептидного ланцюга, а також бере безпосередню участь у його збиранні.
2.Транспортна РНК (тРНК) має найменші розміри серед усіх молекул РНК (складається з 70–90 нуклеотидів). Вона приєднує амінокислоти і транспортує їх до місця синтезу білкових молекул. Там молекула тРНК «впізнає» відповідну ділянку іРНК. Ця ділянка – послідовність з трьох нуклеотидів, яка кодує одну з амінокислот. Таким чином визначається порядок розташування амінокислотних залишків у молекулі білка, що синтезується. Кожну з амінокислот транспортує до місця синтезу білка певна тРНК. У транспорті комплексу «молекула тРНК–залишок амінокислоти» беруть участь мікротрубочки та мікронитки цитоплазми. Транспортна РНК може мати вторинну структуру, що за формою нагадує листок конюшини. Така структура зумовлена тим, що в певних ділянках молекули тРНК (4–7 послідовних ланок) між комплементарними ну- клеотидами виникають водневі зв’язки. Біля верхівки «листка» містяться три нуклеотиди, або триплет, який за генетичним кодом відповідає певній амінокислоті. Цей триплет називають антикодоном. Біля основи молекули ДНК є ділянка, до якої завдяки ковалентному зв’язку приєднується відповідна амінокислота. Молекула тРНК може утворювати і складнішу конформацію (третинну), що нагадує латинську літеру «L» або слов’янську «Г».
3. Рибосомна РНК (рРНК) входить до складу особливих органел клітини – рибосом. Разом з білками вона виконує структурну функцію, забезпечуючи певне просторове розташування іРНК й тРНК під час біо синтезу білкової молекули. У клітинах еукаріотів рРНК синтезується в ядерці.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
Робота з таблицею та зі схемами.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Значення нуклеїнових кислот.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.
Приготувати повідомлення про вміст хімічних сполук у різних видів організмів.
















Урок 13

Практична робота №1.
Розв’язування елементарних вправ з молекулярної біології.
Мета: сформувати практичні уміння розв’язувати елементарні вправи і задачі з молекулярної біології.
Тип уроку: формування вмінь і навичок
Методи та форми роботи: наочні, словесні, елементи інтерактивних технологій.
 Терміни та поняття: нуклеїнові кислоти, ДНК, РНК, нуклеотиди, комплементарність.
Обладнання: збірники задач, таблиці “ДНК”, “РНК”, модель будови молекули ДНК.
Девіз уроку.
Якщо хочете чогось навчитись, робіть це.

Хід уроку.
І. Організаційних момент.
Психологічний тренінг.
Очікування від уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.
(Тестовий контроль).
1. АТФ означає:
 А – аденозинтрифосфорна кислота;
 Б – аденозиндифосфорна кислота;
 В – аденозинмокофосфорна кислота.

2. До складу РНК входять вуглеводи: А – галактоза;
 Б – глюкоза;
 В – дезоксирибоза;
 Г – рибоза.

3. До складу одного нуклеотиду входять такі речовини:
 А – аміногрупа, пентоза, фосфорна кислота;
 Б – азотиста сполука, гексоза і фосфорна кислота;
 В – азотиста основа, пентоза, фосфорна кислота.

4. Який нуклеотид є у ДНК, але відсутній у РНК:
 А – аденіновий;
 Б – гуаніловий;
 В – тимідиловий;
 Г – урациловий;
 Д – цитозиновий?.

5. Процес подвоєння молекули ДНК:
 А – дисоціація;
 Б – денситурація;
 В – Редуплікація;
 Г – коагуляція.

6. Макромолекули ДНК утворюють нуклеотиди: А – урациловий; Б – аденіновий; В – таміновий; Г – цитозиновий; Д – гуаніновий.

7. Які сполуки входять до складу АТФ?
 А – азотиста основа аденіну;
 Б – вуглевод рибоза;
 В – три молекули фосфорної кислоти;
 Г – гліцерин;
 Д – амінокислота.

8. Ферменти це:
 А – вуглеводи;
 Б – жири;
 В – білки.

9. Якою спіраллю є молекула ДНК?
 А – одинарна;
 Б – подвійна.

10. Яка структура молекули АТФ?
 А – біополімерна;
 Б – нуклеотид;
 В – мономер.

ІІІ.  Повідомлення теми і мети уроку.
(Монітор комп’ютера)..

ІV.    Інтерактивна вправа.
Виконання практичної роботи
1. Будова білків.
 Для розв’язування цього типу задач необхідно знати лінійні розміри амінокислот і їх середньої молекулярної маси.

l – ліній розміри АК.
 lамінок-ти = 0,35 нм
 1 нм = 10-6мм
 М – молекулярна маса
 Мсередня 1 амінок-ти = 110 дальтон, 1 дальтон = в. а. о.





Задача 1. Молекулярна маса каталази 224000 дальтон. Скільки амінокислотних ланок у цій молекулі?

Задача 2. Молекулярна маса пенсину 35500 дальтон. Яка довжина первинної структури цього білка?

Нуклеїнові кислоти.
Молекулярна маса одного нуклеотиду – 330 Да. Лінійні розміри, тобто відстань між 2-ома нуклеотидами, одного нуклеотиду = 0,34 нм.

Задача № 3. Фрагмент правого ланцюга ДНК має наступний нуклеотидний склад.
Визначить порядок чергування нуклеотидів у лівому ланцюгу. Яка довжина даного фрагмента молекули ДНК? Визначить % вміст кожного нуклеотида в даному фрагменті.

Задача 4. Білковий ланцюг складається з таких амінокислот: валін – лейцин – тістидин – серин – ізолейцін. Яка послідовність нуклеотидів гена, що кодує цей білок?

Задача 5. Чому дорівнює довжина молекули ДНК, якщо в ній число тимідалевих нуклеотидів 600 тис., а гуанілових – 2400 тис.?

VІІ.   Рефлексія.
Психорегулюча вправа

« Заплющіть очі й подумки проглянь весь урок від початку до кінця. Якщо тобі вдалося все – посміхнись

VІІІ. Підсумок уроку.
Оцінювання і мотивація.

ІХ.  Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал в підручнику.

Розв’язати задачу.
 Умова: у молекулі ДНК тимідилові нуклеотиди складають 20% від загальної кількості. Визначити відсотковий вміст інших видів нуклеотидів.











Урок 14

Практична робота №2.
Розв’язування елементарних вправ  з молекулярної біології . Виконання елементарних вправ з трансляції.
1.      Напишіть первинну структуру білка, який транслюється з молекули іРНК, що має такий нуклеотидний склад.
АУГ – ЦГА – ГАЦ – УУГ – ГУА
2.      Пептид, що утворився внаслідок трансляції на основі фрагмента ІРНК будовою УУЦ УГГ  АЦЦ УАА складатиметься з амінокислот:

а) Фен – Про – Глі – Сер;
б) Сер – Ала – Цис – Вал;
в) Фен – Трп – Тре;
г) Тир – Про;
д) Вал – Вал – Глю – Глі.

3.      Користуючись таблицею генетичного коду, побудуйте первинну структуру молекули білка з іРНК.
4.      Відомо, що молекула іРНК складається з 1335 нуклеотидів. Із кількох амінокислот будуть складатися білки, які синтезуються із цієї молекули іРНК, якщо серед них є один треплет УАГ та два триплети УГА?

VІІІ. Підсумок уроку.
Оцінювання і мотивація.

ІХ     Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал в підручнику. Скласти різнорівневі тести.



















Урок 15

Застосування знань  про хімічний склад живих  організмів  для безпечного використання  засобів  побутової хімії, біодобавок, медичних препаратів.
Мета.
 Освітня. Систематизувати знання учнів про неорганічні та органічні речовини живих організмів та спільність їхніх елементів.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати різноманітні сполуки та їх значення у житті організмів; уміння визначати співвідношення цих елементів у живій та неживій природі.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до життєвих процесів, які відбуваються в живих організмах та власному організмі. Підвести учнів до висновку про єдність неживої і живої природи на основі єдності хімічного складу організмів.
Тип уроку. Систематизація знань учнів.
Форма уроку. Синтетична.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: бесіда, повідомлення учнів;
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення.
2.Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, географія, образотворче мистецтво.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки.
Основні поняття та терміни: з усіх попередніх уроків.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Повторення знань про хімічні елементи таблиці Д.Мендєлєєва та кількісний склад певних елементів у живій природі, тобто поділ їх на органогенні, мікроелементи та мікроелементи.
 Експрес-методом з’ясувати знання про неорганічні та органічні сполуки живих організмів.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Поставити за мету, що єдність живої речовини – це нерозривна молекулярно-біохімічна єдність, єдине ціле з характерними для кожної геологічної епохи рисами.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Повідомлення учнів про:
- вміст неорганічних та органічних сполук у різних видів організмів;
- вміст хімічних елементів у земній корі, морській воді, рослинах і тваринах;
- вміст хімічних сполук безпосередньо в організмі людини.
Повідомлення учнів про значення в організмах елементів та сполук (завдання було задане на попередніх уроках).
- Ферум входить до складу гемоглобіну крові, за його нестачі розвивається недокрів’я. На нього багаті: м’ясо тварин, риба, абрикоси, червоний виноград, селера, у молочних продуктах його майже немає.
- Кальцій потрібний для формування скелету, для зсідання крові, без нього не було б зубів. Найбільше його у полуницях, смородині, черешні, селері та молочних продуктах.
- Натрій впливає на процеси травлення, тиск крові, кількість води в організмі. Головним джерелом цього елемента є кухонна сіль. Щорічно людина з’їдає 7-9 кг солі, а за життя – 500 кг.
- Йод сприяє нормальній роботі щитоподібної залози. За його нестачі розвивається зоб. Джерелом йоду є морепродукти та йодована сіль.
- Фосфор важливий для кісток, зубів, впливає на роботу серця, нирок, нервових клітин, деяких ферментів. Велика його кількість міститься у ягодах, горіхах, капусті, моркві, рибі.
- Ліпіди. Найважливішими джерелами тваринних жирів у нас є сало, потім вершкове масло та жири риб. У кулінарії використовують ще саломас. Серед рослинних жирів найбільше вживається соняшникова, кукурудзяна та оливкова олії. У результаті окиснення 1 г жиру вивільняється близько 40 кДж енергії, а продуктом окиснення є вода. Із 100 г жиру утворюється 110 води.
- Вуглеводи. Найпоширеніші моносахариди, дисахариди та полісахариди. Моносахариди – головне джерело енергії в клітині: розщеплення 1г глюкози дає 17,2 кДж енергії. З моносахаридів утворюються полісахариди, залишки моносахаридів входять до складу нуклеїнових кислот, амінокислот, ліпідів та білків. Попарно сполучені моносахариди утворюють дисахариди. Найбільш важливим є сахароза, молекули якої утворені залишками глюкози та фруктози. Коренеплоди цукрових буряків здатні накопичувати до 25% сахарози. Деякі мікроорганізми використовують сахарозу для спиртового, маслянокислого, молочнокислого бродіння. Дисахарид мальтоза складається із двох залишків глюкози. Мальтоза – проміжний продукт розщеплення полісахаридів утворюється під час виробництва пива та вина. Молоко містить молочний цукор – лактозу. Цей вуглевод є унікальним джерелом енергії для немовлят. До полісахаридів належать крохмаль, целюлоза, хітин. Крохмаль відкладається у бульбах картоплі, зернах злакових рослин. У харчовій промисловості крохмаль розщеплюють до глюкози. Целюлоза – полісахарид, який використовують для виготовлення паперу і тканин. Покриви членистоногих утворені з хітину. Він входить ще до складу клітинних стінок грибів.
- Білки. Чому назва білки. Вважають від того, що вони здатні біліти під час нагрівання. Мономерами є 20 амінокислот та 4 структури. Під час термічної обробки або підвищеної кислотності (скисання молока), молекули білка втрачають свою структуру – це так звана денатурація. У молоці міститься розчинний білок казеїноген, який у шлунку під дією хлоридної кислоти та ферментів денатурує і перетворюється на нерозчинний білок казеїн. Цікаво, що у клітинах шлунково-кишкового тракту виробляються білки, що спричиняють поганий настрій. Особливо характерно це для чоловіків, тож недарма кажуть, що шлях до серця чоловіків лежить через шлунок. Білки виконують цілу низку функцій: структурну, рухову, захисну, транспортну, живильну, регуляторну…
- Нуклеїнові кислоти – ДНК та РНК мають велике значення в живих організмах. Без них жодна жива істота не могла б відтворити собі подібних.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Із різноманітної кількості наданих учнями картинок рослин і тварин погрупувати їх згідно наявності певних неорганічних та органічних сполук:
- по кількості води;
- по кількості певних мінеральних солей;
- по кількості білків;
- по кількості вуглеводів;
- по кількості ліпідів.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Поміркувати! Чи може знищення на планеті деяких хімічних речовин або їхній надлишок призвести до порушення природної рівноваги, що веде за собою різкі зміни молекулярно-біохімічних властивостей живої речовини і неможливість існування видів, у тому числі й людини?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.






















Урок 16
Застосування  знань про хіміний склад  живих організмів  для оцінки продуктів харчувння.
Практична робота №3.
 Оцінка продуктів  харчування  за їх хімічним складом
Мета: узагальнити знання про єдність    хімічного складу організмів, учити учнів логічно мислити; розвивати їх творчі здібності, пам’ять,    уміння застосовувати знання на практиці; розвивати пізнавальний інтерес до знань і потребу     в самоосвіті; сприяти співпраці     учня з учнями та учня з викладачем, що формується на основі      гуманних стосунків та в атмосфері взаємодопомоги; виховувати в учнів уміння працювати в колективі, відповідальність, працелюбність.
Тип уроку: узагальнення і систематизація знань
Методи та форми роботи:
1)   інформаційно-рецептивний:
2)   репродуктивний: робота з картками;
3)   проблемно-пошуковий:
4)   навчально-дослідний:
Терміни та поняття: органічні речовини, біополімери, мономери, ліпіди, вуглеводи, моносахариди, дисахариди, полісахариди, білок, амінокислота, пептидний зв»язок, структурна конфігурація, денатурація, ренатурація, деструкція,  нуклеїнові кислоти (лат. nucleus – ядро), нуклеотиди, ДНК, РНК, А, Г, Ц, Т, комплементарність, редуплікація
Обладнання: конверти із завданням та набори до проведення кожного конкурсу, макет людини,) макет ДНК, таблиці, малюнки,  геометричні фігурки різних кольорів.

Девіз уроку.
Від того, що ми знаємо,
залежить, ким ми станемо.
Ж. Ростан

Хід уроку.

І.  Організаційних момент.
    «Допоможе дієслово» (Учитель пропонує учням за допомогою дієслів визначити свій емоційний стан; хвилююся, сподіваюся, радію, очікую…)
ІІ. Актуалізація опорних знань.

Учні поділяються на три команди.  У кожній команді є свій капітан, в обов’язки якого входить зачитувати завдання й організовувати порядок  виконання. Капітан пропонує учасникам команди висловлюватися по черзі, заохочує їх до роботи. Веде записи  результатів роботи своєї команди та  стежить за часом «секретар». Журі обирається з учнів групи (три  учні), ще один учень підбиває під сумки відповідей команд у кожному  конкурсі гри. Оцінювання: за відповіді учні отримують фігурки червоного (2 бали), зеленого (1,5 бала) та жовтого (1 бал) кольорів.

ІІІ.    Мотивація навчальної діяльності.
Гете вважав, що природа — це єдина книга, читання якої однаково цікаве на всіх її сторінках.
Я бажаю вам гортати сторінки цієї книги обережно, читати уважно, бо саме природа — наймудріша з учителів. Впевнена, що вам удасться зробити це справно. Всі живі організми від  найпростіших бактерій до найскладніших організмів, що населяють біосферу Землі, є «літерами» природи на  її сторінках.

Ми з вами вивчили тему «Єдність хімічного складу організму» та з’ясували, що всі живі організми природи, і кожна їх клітина має сталий хімічний склад.
Нехай наш урок буде не тільки уроком і біології, але й уроком життя.

Сьогодні підсумковий урок у формі  гри-КВК, учасниками якої є три команди. На дошці записані назви конкурсів, із яких ваші команди будуть  змагатися. У кожної команди на столах лежать аркуші паперу, де написано, що ви повинні знати і вміти з цієї  теми, і вся наша робота буде проходити за цими питаннями.

ІV.    Повідомлення теми і мети уроку. (Монітор комп’ютера).

V.      Інтерактивна вправа.
Ви вже обрали назву та девіз своєї  команди, тому, будь-ласка, оголосіть їх.
I команда — «Біологи».
Девіз: «Ні про що не думає лише той,  хто не читає» (Д. Дідро).

 II команда — «Екологи».
Девіз: «Хто шукає, той завжди знаходить… аптеку в лісі, на городі, у всій  навколишній природі».

III команда — «Екзоти».
Девіз: «На світі є багато різних див  і з ними познайомимо вас ми».

I конкурс «Розминка»
Інтерактивна гра «Карусель»

Команди ставлять по п’ять теоретичних питань: учні першої команди відповідають на перше запитання, друга команда доповнює і відповідає на друге запитання, поставлене першою командою, і т. д.

II конкурс
Розробити правила з техніки безпеки.

Завдання: починаючи рух згори від лівої клітинки і пересуваючись по горизонталі (ліворуч або праворуч) або по вертикалі (угору або вниз), пройдіть усі клітинки таким чином, щоб із літер, наведених у них, утворилося правило щодо застережних заходів під час роботи з хімічними реактивами. Кожна клітинка може бути використана тільки один раз.

Кожна команда одержує таблички:

1)X І Е А к ж н А У В А С
І м Р И т о м П Б А Н м
ч н І В и н Е Р 0 Т И А К

Хімічні реактиви не можна пробувати на смак

2)н І м І ч н и н
0 к І І н и в Е й А
л и X р Е ч 0 Н ю X

Ніколи хімічні речовини не нюхай!!

3)Б р Е Ж Н І ч к т И Р 0 л И
У Е Б Й И м н А Е в П Е А В
Д Ь 0 3 X І и М Р 0 м Н Й


Будь обережний з хімічним реактивом, не проливай!

III конкурс «Пошуково-дослідний»
Виконання практичної роботи № 3 Оцінка продуктів  харчування  за їх хімічним складом
На столах лежать: зерно пшениці, насіння соняшника, квасоля, горох, волоський горіх, хліб, картопля, виноград.
Перед вами макет людини. Давайте із курсу анатомії пригадаємо, з чого складається травна система людини і для чого вона потрібна. (Травна система людини служить для механічної та хімічної обробки їжі, засвоєння поживних речовин, виділення неперетравлених залишків. Травний канал складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, кишечнику, який становить тонка, товста, сліпа та ! пряма кишка)                                   
Ми з вами вже знаємо, що в будь – яких організмах обов’язково є органічні й неорганічні речовини. Зараз  ми детальніше зупинимося на таких  органічних речовинах, як білки, жири та вуглеводи.

•    Пригадайте, які рослини багаті  на білок.
•    Де у тварин зустрічаються різні  види білків? (М’язи, пір’я)           
•    Які організми містять більше вуглеводів? (Рослинні)                     

•    Є клітини з невеликим складом  жирів, а є багаті на жири. В яких  організмах склад жирів у клітинах складає 90 %? (У рослин: соняшник, волоський горіх…; у тварин: під шкірою, у молоці…)         
•    Пригадайте, які функції білків,) жирів та вуглеводів у клітинах І (організмах)?

Перед нами стоїть проблемне питання: «Яка різниця в призначенні вуглеводів, жирів і білків як компонентів їжі?»
Відповідь на нього ми з вами дамо  після проведення наступного конкурсу, де дослідним шляхом простежимо, як визначити наявність білків, жирів, вуглеводів у їжі.
Капітани команд обирають конверти із завданням, члени команд обирають із пропонованих продуктів ті, що належать до завдання.

Виконують практичну роботу згідно інструкції.

VІ.    Рефлексія.
            Як вам працювалося на уроці?
Чи задоволені результатами спільної діяльності?
«Кольоровий настрій»

VІІ.   Підсумок уроку.
Оцінювання і мотивація.

VІІІ. Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал в підручнику.
Скласти тестові завдання до теми.




























Урок 18

Історія вивчення  клітини. Методи цитологічних досліджень.
Клітинна теорія Т.Шванна.
Мета.
 Освітня. Почати формувати поняття про клітинний рівень організації живих систем; ознайомити з етапами розвитку цитології та методами цитологічних досліджень; пояснити залежність розвитку вчення про клітину від удосконалення методів досліджень; розкрити основні положення сучасної клітинної теорії; ознайомити із досягненнями та перспективами сучасних цитотехнологій та галузів їх застосування.
Розвиваюча. Розвивати уміння виділяти головне у матеріалі, що вивчається; уміння порівнювати між собою методи досліджень у біології; розвивати комунікативні навички; розвивати уміння порівнювати клітину як відкриту систему, клітину як елементарну живу систему, клітину як інтегровану біологічну систему.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живих організмів та власного здоров’я; виховувати в учнів відповідальність за справу, яку вони виконують.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Вступний у темі.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем (таблиці).
5. Релаксопедичний:  психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, мікробіологія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, портрети вчених.
Основні поняття та терміни: цитологія, клітина, цитологічні дослідження, мікробіологія, мікроскопія, хроматографія, центрифугування, рентгеноструктивний аналіз; цитотехнологія, клітинна інженерія,  клітинна теорія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
- Повторення знань учнів про клітинну будову із попередніх курсів “Рослини”, “Тварини”, “Гриби”, “Дроб’янки”.
- Які є рівні організації живої матерії?
- У чому проявляється дискретність та безперервність рівнів один щодо одного?
Повторення знань про штучне вегетативне розмноження, яке застосовується в селекції рослин.
 Чому фотосинтез та дихання – головні процеси, що забезпечують життя на Землі?
 В чому суть пластичного та енергетичного обмінів, які є умовою підтримання життя клітин, джерелом їхнього росту і розвитку?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Поставити проблемні запитання:
 - про який рівень організації живої матерії можна говорити як про гарант розквіту всіх інших рівнів?
 - чи можливий розвиток сучасної біології без розвитку і удосконалення знань із мікроскопічної біології?
 Що означають слова «Подивитися в мікроскоп здатен кожний, однак тільки деякі можуть судити про побачене».
Клітина складається з різних складових частин, але функціонує як єдине ціле? Нам необхідно буде довести, що клітина – це цілісна система. В яких галузях життя застосовуються сучасні цитотехнології?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
Клітини є універсальними будівельними одиницями живої матерії, з яких побудовані всі живі організми. Будова клітин практично однакова в усіх, за невеликими різницями. Але кожна клітина – це досконала система, що здатна перетворювати одні форми енергії в інші: хімічну в механічну, в електричну. Клітина – інформаційна система, в якій зберігається закодована спадкова інформація. Все це говорить про єдність походження. Сучасні досягнення у вивченні клітини та її властивостей здійснюються завдяки сучасним досягненням у техніці. Узагальнення знань, отриманих під час тривалого вивчення клітин було сформульоване як клітинна теорія. Прослухати повідомлення учнів, презентацію про клітинну теорію Т.Шванна та М.Шлейдена.

 На сучасному етапі клітинна теорія включає такі положення:
- усі організми складаються з однієї або багатьох клітин, тому клітина – елементарна одиниця будови живих істот;
- клітини всіх одноклітинних і багатоклітинних організмів подібні за походженням, будовою, хімічним складом, основними процесами життєдіяльності;
- кожна нова клітина утворюється виключно в результаті розмноження материнської, тобто клітина – елементарна одиниця розмноження;
- багатоклітинні організми розвиваються з однієї клітини, тобто клітина – елементарна одиниця розвитку;
- клітини містять спадкову інформацію необхідну для здійснення життєвих циклів і забезпечення зміни поколінь певного виду організмів;
- клітинам притаманна подразливість, вони здатні сприймати різні впливи і певним чином на них відповідати;
- у більшості багатоклітинних організмів різні типи клітин формуються внаслідок спеціалізації протягом індивідуального розвитку;
- у більшості багатоклітинних тварин і вищих рослин з клітин, подібних за будовою та функціями, формуються тканини;
- з тканин формуються органи, які тісно пов’язані між собою в системи органів та функціональні системи і підпорядковані нервовій та гуморальній регуляції.
Створення клітинної теорії значно вплинуло на подальший розвиток усієї біології.
Сучасні дослідження у галузі цитології насамперед спрямовані на вивчення найдрібніших органел і структур клітини. Електронні мікроскопи відкрили нові перспективи перед дослідниками. Все більше розвиваються дослідження в галузі клітинної інженерії – цитотехнології.
 Цитотехнологія — відносно нова галузь біологічних досліджень. Вона використовує різні методи, насамперед, методи виділення клітин з організму і перенесення їх на поживні середовища. Там клітини продовжують жити і розмножуватися. Культури таких клітин можна застосовувати не тільки для наукових експериментів, але й у виробництві. Зокрема, це значно знижує собівартість лікарських препаратів та зберігає природні ресурси.
Учені здійснюють гібридизацію соматичних клітин організмів. При цьому за допомогою різних мікроскопічних технологій ядро однієї клітини переносять до іншої; в клітини одного виду переміщають хромосоми або їхні ділянки з клітин іншого. Прослухати повідомлення учнів про клонування.
 Клітина – найменша структурна і функціональна одиниця живих організмів. Клітини існують як самостійні організми. Клітини є складовими частинами багатоклітинних організмів. Вони досить різноманітні за розмірами, формою, особливостями організації та функціями. У багатоклітинних організмів клітини тісно пов’язані між собою, але вони відрізняються за будовою та функціями і утворюють тканини, органи, системи органів. Багатоклітинний організм функціонує як єдине ціле, а клітини є його елементарними складовими частинами.
 З якого часу відомо про збільшувальні прилади. Ось що говорить історія: «Історія появи перших кварцових лінзочок зовсім припала порохом віків, адже ще короткозорий Нерон втішався гладіаторськими боями крізь відшліфований смарагд. Дехто вважає, що мікроскоп винайшли батько та син Янсени у кінці ХVІ ст.. Чимало хто приписує винахід приладу Г.Галілею, який розпочав принципово нову епоху у науці.
 Цитологія – наука про клітину. Предметом цитології є клітини живих організмів і одноклітинних і багатоклітинних. Зміст цитології:
- вивчення й експериментальне дослідження будови й хімічного складу клітини;
- функції внутрішньоклітинних структур;
- функції клітин у живих організмів;
- розмноження й розвиток клітин;
- пристосування клітин до умов середовища.
Розповідь про історію розвитку клітини у хронологічному порядку:
- Перший примітивний мікроскоп з’явився у ХVІ ст.. у Голландії і складався із трубки, прикріпленої до підставки. В цій трубці було два збільшувальних стекла. Але перший опис клітини було зроблено у 1665 р., тому саме ХVІІ ст.. вважається появою науки цитології. Зробив це англійський фізик та ботанік Р.Гук, який зрозумів і оцінив величезне значення цього приладу. Використав вчений мікроскоп для дослідження рослинних і тваринних тканин. Вивчаючи зріз стебла бузини, Гук помітив, що його складу входить велика кількість дуже малих порожнинок, схожих за формою на бджолині соти. Він дав їм назву комірки або клітини. З того часу термін «клітина» назавжди залишився в біології, хоча вчений бачив лише оболонки клітин. Всі спостереження Р.Гук виклав у праці «Мікрографія». Його сучасники італ. Мальпігі та англ.. Грю також виявили таку ж комірчасту будову багатьох рослинних об’єктів.
- Удосконалив мікроскоп гол. дослідник Антоні ван Левенгук, тому що його прилад давав збільшення вже у 270 разів. Він розглядав тваринні клітини, особливо інфузорії, які назвав анімалькулі, а також вперше побачив еритроцити, бактерії та сперматозоїди.
- У ХVІІ ст.. - ХVІІІ ст..було накопичено багато знань про клітину, але питання про те, чи входять клітини до складу всіх рослин і чи побудовані з них тваринні організми залишалось відкритим.
- У 1833 р. англ. ботанік Р.Броун зробив відкриття, що всередині рослинних клітин знаходиться ядро.
- У 1838-1839 р.р. нім. вчені М.Шлейден і Т.Шванн узагальнили знання про клітину і показали, що клітини становлять одиницю будови всіх живих організмів. Ними була сформульована клітинна теорія.
- У 1858 р. Р. Вірхов сформував положення про те, що кожна нова клітина походить від такої самої вихідної шляхом поділу.
- У ХІХ ст.. К.Бер сформулював положення, що клітина не тільки одиниця будови, а й одиниця розвитку живих організмів, тобто організм починає життя із заплідненої яйцеклітини.
 Методи цитологічних досліджень:
1. Мікроскопія (світлова та електронна).
2. Цитохімічний аналіз - вибіркове забарвлення органел.
3. Розділення клітинних структур (центрифугування, електрофорез, хроматографія).
4. Вивчення внутрішньоклітинної організації (мічені атоми, ізотопний аналіз, реєстрація біоелектронних потенціалів).
5. Рентгеноконструктивний аналіз.
6. Культивування клітин і тканин.
7. Метод мікрохірургії – операції на живій клітині.
 Основні положення сучасної клітинної теорії:
- Клітина – елементарна структурна та функціональна одиниця живих організмів.
- Клітини різних організмів гомологічні за своєю будовою.
- Розмноження клітин відбувається шляхом поділу материнської клітини.
- Багатоклітинні організми – це складні ансамблі клітин, поєднані у цілісні інтегровані системи тканин і органів, які пов’язані між собою міжклітинними, гуморальними і нервовими формами регуляції.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Робота над схемами


V. Узагальнення та систематизація знань.

 Порівняння клітинної теорії М.Щлейдена і Т.Шванна із сучасною клітинною теорією.



Таким чином, цитологія наука давня, але можна сказати, що вона ще досить молода, так як дуже багато ще необхідно вивчити і науково обґрунтувати, бо без знання життєдіяльності клітини та всіх її процесів неможливо досконало вирішувати проблеми людства, особливо ті, що пов’язані зі здоров’ям. наприклад:
- проблема материнства, так як у нашому екологічно забрудненому середовищі негативні фактори (радіація та хімія) надто впливають на репродуктивні органи;
- проблема хвороб крові, тобто утворення клітин крові в червоному кістковому мозку і його пересадка залишається сьогодні ще актуальнішою;
- генна, клітинна інженерія та клонування вивчаються саме на клітинному рівні;
- проблема відновлення нервових клітин;
- вивчення регенерації, яка властива деяким тваринам та використання її для відновлення частин людського тіла;
- проблема цукрового діабету, тобто вивчення клітин підшлункової залози, які виділяють гормон інсулін;
- проблема старіння клітин, тобто проблема геронтології, адже за дослідженнями вчених організм може жити більше 100 років, а старіють першими саме клітини;

 Порівняти клітинну теорію з ХVІІ ст.. та сучасну.
 Зробити віртуальну сучасну наукову лабораторію за допомогою демонстрації слайдів.



VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.
















Урок 19

Клітина, як основна  структурно - функціональна одиниця  живої матерії. Загальні риси  будови прокаріот і еукаріот.
Лабораторна робота №1.
Будова клітин прокаріот та еукаріот.
Мета.
 Освітня. Почати формувати знання учнів про особливості організації живих систем на основі клітинної будови прокаріотів та еукаріотів; ознайомити із основними типами організації клітин; розкрити особливості будови клітин прокаріотів на прикладі бактеріальних клітин.
Розвиваюча. Розвивати творчу активність та пізнавальний інтерес; уміння порівнювати та розпізнавати клітини одноклітинних та багатоклітинних організмів на малюнках, таблицях та муляжах.
Виховна. Актуалізувати особистісний інтерес до вивчення нової теми; продовжити розвивати навички роботи з мікроскопом; виховувати працелюбність, старанність, спостережливість та бережливе ставлення до природи.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, мікроскоп та мікропрепарати, презентація.
Основні поняття та терміни: клітинний рівень життя, еволюція, прокаріоти, еукаріоти.

ХІД УРОКУ


І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.

1. Відтворити хронологію вивчення клітини у вигляді гри «Логічний ланцюжок»:
а) кожен учень по черзі встає і одним-двома реченнями повідомляє певні етапи вивчення клітини.
б) охарактеризувати вклад Р.Гука, А.Левенгука, Т.Шванна і М.Шлейдена, Р.Вірхова та К.Бера у розвиток цитології.
в) яка суть сучасної клітинної теорії?
2. Доповнити речення:
- Систематики об’єднують усіх живих організмів у дві імперії ….., два над царства ……, 5 царств………. ;
- прокаріоти – це організми …………, еукаріоти …………..;
- еволюційно молодшою є …………….клітина, тому що ……..

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Ми знаємо, що всі живі організми складаються із клітин. Рослини, тварини, людина, бактерії мають різноманітні типи клітин. Наприклад, у невеликій калюжі є значна кількість клітинних організмів (одноклітинних і багатоклітинних), тіло тварин має клітини, які відрізняються від клітин рослин, а клітини ссавців відрізняються від клітин комах. Тому метою нашого уроку є виявити риси подібності та відмінності клітин між собою.
Проблемні запитання:
- Причини відмінності між прокаріотами та еукаріотами.
- Чому не існує одноклітинних організмів великих розмірів?
- Чому форми еукаріотичних організмів різноманітніші, ніж прокаріотичних?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Розповідь про особливості будови прокаріотичної та еукаріотичної клітин, використовуючи таблиці, малюнки, мікропрепарати, мікрофотографії, м\м дошку.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Виконання лабораторної роботи «Будова клітин прокаріотів та еукаріотів».
 Робота виконується згідно інструктивної картки.
Результатом роботи є заповнення таблиці та складання запитань:
а) простих, відповіді на які потребують знань фактичного матеріалу;
б) уточнюючих, які передбачають представлення інформації у новому вигляді;
в) творчих, які сприяють прийняттю творчого рішення та які дають змогу використовувати досвід на створення нової форми уявлень.
Відповіді на проблемні запитання:
- Клітини прокаріотів на відміну від еукаріотів не мають ядра і багатьох органоїдів, тому в них по-різному організовано генетичний матеріал і структуру клітини.
- У клітин еукаріотів, на відміну від прокаріотів, цитоплазму поділено на відділи системою мембран.
- Більшість еукаріотів є багатоклітинними організмами з диференційованими клітинами, а прокаріоти – одноклітинні з недиференційованими клітинами. Диференціація клітин забезпечує більшу різноманітність їх форм, а за наявності у прокаріотів лише однієї клітини, диференціація неможлива.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Таким чином, прокаріотичні та еукаріотичні клітини різних живих організмів характеризуються своєю різноманітністю, тобто мають свої особливості будови та функцій; в той же час вони мають ознаки подібності, що доводить єдність усього живого світу.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.




































Урок 20

Клітинні мембрани. Транспорт  речовин  через мембрану.

Мета.
 Освітня. Продовжити формувати знання учнів про клітини; ознайомити із особливостями будови клітинної мембрани, з її функціями, хімічним складом, молекулярною організацією, особливостями активного та пасивного транспорту крізь мембрану; актуалізувати інтерес учнів до вивчення нової теми.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати взаємозв’язок будови і функцій мембрани та особливості транспортних систем поверхневого апарату.
Виховна. Виховувати спостережливість, увагу, старанність.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно - рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схематичних таблиць.
5. Сугестивний: застосування музики під час виконання роботи.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка, електронні посібники.
Основні поняття та терміни: мембрана, поверхневий апарат, гідрофільність, гідрофобність, ендоцитоз, фагоцитоз, піноцитоз, активний транспорт, пасивний транспорт, дифузія.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Повторення вивченого матеріалу у вигляді гри «Я – прокаріот, ти – еукаріот».Кожна команда захищає себе у порівнянні один із одним. Вищі бали отримають ті учні, які висловлять більше фактів із будови та функцій та процесів життєдіяльності прокаріотів та еукаріотів.
 Чим пояснити підвищений ступінь організації еукаріотичних клітин?
 Чим можна пояснити простішу будову клітин прокаріотів порівняно із клітинами еукаріотів?
 Чому клітин прокаріотів немає великого розміру?
 Чому еукаріоти різноманітніші за формою, ніж прокаріоти?

 Поділити учнів на групи (згідно рядам). Кожна група отримує конверт із аркушами, на яких написані назви структурних компонентів клітин:
- Перша група відбирає компоненти бактеріальної клітини;
- Друга група - компоненти рослинної клітини;
- Третя - компоненти тваринної клітини.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Проблемне запитання: завдяки чому речовини, які всмоктались у кров, потрапляють в усі клітини?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 З винайденням мікроскопу було вивчено будову клітини, але безпосередньо, чим вкрита клітина стало відомо набагато пізніше, коли було винайдено електронний мікроскоп.
 Клітини обмежені плазматичною мембраною – плазмолемою. Вона забезпечує обмін речовин із зовнішнім середовищем, а в багатоклітинних – ще й взаємодію клітин між собою. Тому у біологічних мембранах відбуваються процеси, пов’язані зі сприйняттям інформації, що надходить із навколишнього середовища, перетворення енергії, захист від проникнення хвороботворних мікроорганізмів.
 Товщина плазматичної мембрани – 2-10 нм.
Загальні принципи організації мембрани.
До загальних принципів організації мембран належать:
- неоднорідність;
- лабільність - частина мембранних складових знаходиться у стані безперервного руху;
- високий рівень асиметричності - зовнішній та внутрішній шари мембрани відрізняються за якісним та кількісним їхнім складом,тобто асиметричні.
 Складаються клітинні мембрани з ліпідів, білків та вуглеводів, але у різних співвідношеннях:
а) мембранні ліпіди становлять близько 30% сухої маси, більшість яких є фосфоліпідами. Розташовані подвійним шаром так, щоб гідрофільні «головки» були назовні, а неполярні хвостики створювали всередині гідрофобний шар. Таке унікальне розміщення забезпечує напівпроникність мембрани;
б) мембранні білки становлять близько 50% від маси більшості клітинних мембран і об’єднані в дві групи. Першу групу становлять периферійні білки, не занурені в ліпідний шар та не з’єднані з ним ковалентно, а зв’язані з мембраною лише іонними взаємодіями. Білки другого типу – інтегральні – занурюються в товщу ліпідного шару на різну глибину або пронизують його наскрізь (рецептори та транспортні білки);
в) мембранні вуглеводи локалізовані переважно на протилежному від цитозолю боці мембран: у плазмолемі вони обернені в позаклітинне середовище, у внутрішньоклітинних мембранах – всередину оточеного мембраною компартменту. Представлені вони глікопротеїнами та гліколіпідами.

Рідинно-мозаїчна модель мембрани (Сінгера та Ніколсона).

 На сьогоднішній день – це найприйнятніша модель структури мембран, запропонована С.Сінгером та Дж.Ніколсоном у 1972 р.
Молекули ліпідів розташовуються у два шари: їхні гідрофільні частинки обернені до зовнішнього та внутрішнього боку мембрани, а гідрофобні «хвости», які складаються із ланцюжків жирних кислот, обернені всередину. Але основним функціональним компонентом біологічних мембран є білки. Одні з молекул білків розташовані або на зовнішній, або на внутрішній поверхні мембран, тому їх називають поверхневими. Інші молекули білків заглиблені в товщу мембрани на різну глибину, тому їх називають внутрішніми. Особливі білкові молекули перетинають мембрану наскрізь, зв’язуючи зовнішню та внутрішню її поверхні. Назва цієї моделі пояснюється тим, що лише 30% ліпідів міцно пов’язані з внутрішніми білками в комплексні сполуки, а решта перебувають у рідкому стані.
 Різноманітність мембран. Різні види мембран мають різний якісний та кількісний склад ліпідних, білкових та вуглеводних компонентів:
- мембрани, з домінуючими бар’єрною та ізоляційною функціями (мієлінові волокна) мають вищий вміст ліпідів (80%);
- функціонально активні мембрани (мембрани ЕПС, мітохондрій) містять більше білків (70%).
 Функції плазматичної мембрани:
- захисна – оберігає внутрішнє середовище клітини від несприятливих впливів;
- рецепторна – для регуляції поділу, росту, розвитку, організації й обміну інформацією, координації функцій клітини взаємодіють між собою. На мембранах розташовані сигнальні молекули – білки-рецептори, які мають спеціальну ділянку для зв’язування фізіологічно активних молекул:гормонів та нейромедіаторів;
- транспортна – гідрофобність внутрішнього шару мембрани обить її майже непроникним бар’єром для більшості полярних молекул. Ця властивість зумовлена необхідністю «утримання» всередині водорозчинного вмісту клітини. Вибіркова проникність плазмалеми разом із механізмами активного транспорту через неї створюють суттєву відмінність між речовинами по обидва боки мембрани;
- компартментація – це просторове озмежування клітини внутрішніми мамбранами на відсіки, що дає змогу здійснювати перебіг багатьох біохімічних реакцій одночасно й незалежно одна від одної; кожен відсік має у своєму складі специфічні білки, що визначають його унікальні функції;
- утворення міжклітинних контактів – тканина, орган, система органів і сам організм функціонують за умови їх взаємного впізнання, утворення контактів між ними та численних процесів – міжклітинних взаємодій: десмосоми, щільні та прості контакти, синапси.
Такі міжклітинні контакти забезпечують обмін речовин з навколишнім середовищем. Одні сполуки можуть швидко проходити через мембрану, інші – повільніше, а деякі взагалі не можуть пройти. Тому обмін речовин здійснюється за допомогою пасивного та активного транспорту.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Пасивний транспорт забезпечує вибіркове проникнення речовин через мембрани. При ньому молекули переміщаються завдяки різниці концентрації речовин по обидва боки мембрани: з ділянки, де їхня концентрація висока, у ділянку, де їхня концентрація нижча. Він триває до тих пір, поки не вирівняються концентрації речовин по обидва боки мембрани. При пасивному транспорті витрачається невелика кількість енергії. Найкращим прикладом пасивного транспорту є дифузія.
 Активний транспорт здійснюється за участю спеціального білка-переносника – транслокази. Характерно те, що він відбувається проти градієнта концентрації і потребує затрат енергії. Один із механізмів активного транспорту назвали калій-натрієвим насосом.
 Цитоз – це механізм транспорту, який поділяється на ендоцитоз та екзоцитоз. За допомогою ендоцитозу до клітини потрапляють речовини, а за допомогою екзоцитозу виводяться з нього.
 Ендоцитоз може відбуватися у вигляді:
а) фагоцитоз – активне захоплення твердих мікроскопічних об’єктів;
б) піноцитоз – процес поглинання клітиною рідини разом з розчиненими в ній сполуками.

V. Узагальнення та систематизація знань.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.




















Урок 21

Поверхневий апарат  клітин, його функції.
Лабораторна робота №2. Спостереження за явищем плазмолізу  в клітинах рослин.
Мета.
 Освітня. Продовжити формувати знання учнів про клітини; ознайомити із над мембранним комплексом (клітинною стінкою та глікокаліксом) та підмембранним комплексом клітин (цитоскелет); розкрити функції клітинної стінки.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати взаємозв’язок будови і функцій мембрани та значення надмемранного та підмембранного комплексів; розвивати пам’ять, спостережливість, увагу.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до життєвих процесів, які відбуваються в живих організмах та власному організмі на прикладі поверхневого апарату.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4.Візуальний: складання схематичних малюнків.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, інформатика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\м дошка.
 Основні поняття та терміни: мембрана, підмембранний та надмембранний комплекс, клітинна стінка, целюлоза, глікокалікс, мікрофіламенти.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.


 Повторення знань про:
- роль мембрани у розділенні клітини на окремі функціональні ділянки – компартменти;
- будову та функції плазматичної мембрани;
- транспорт речовин через мембрану.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Що нового ми можемо отримати із даного уроку, на основі знань про будову оболонок рослинної і тваринної клітин із вивчених раніше розділів (у 7-8 класах)?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Клітини організмів різних царств природи мають деякі відмінності у будові оболонок. Крім мембрани до складу оболонки входять структури, розташовані над або під мембраною - надмембранний та підмембранний комплекси.
 Надмембранний комплекс. У клітинах бактерій, грибів та рослин плазматична мембрана зовні вкрита більш-менш щільною клітинною стінкою. У рослин вона найчастіше включає зібрані в пучки водонерозчинні волоконця полісахариду целюлози. Крім неї можуть входити неорганічні сполуки з кальцію та силіцію. Клітинні стінки здатні дерев’яніти, тобто проміжки між волоконцями целюлози заповнює полісахарид лігнін, що надає стінкам додаткової міцності. У грибів основу клітинної стінки складають полісахариди, наприклад, це може бути нітрогеновмісний полісахарид хітин, який підвищує міцність та глікоген.
 Функції клітинної стінки: опорна, захисна, транспортна. Клітинна стінка має багато дрібних отворів – пор, які сполучаються з подібними утворами сусідніх клітин.
 У клітинах тварин тверда клітинна стінка відсутня, над їхньою мембраною розташований глікокалікс, що складається із сполук білків та ліпідів з вуглеводами. Він забезпечує безпосередній зв’язок клітин у багатоклітинному організмі між собою, із навколишнім середовищем, здатний сприймати подразники довкілля, брати участь у вибірковому транспорті речовин, а також до його складу можуть входити ферменти, які беруть участь у при мембранному травленні – розщепленні сполук, розташованих поблизу поверхні клітини і поза нею.
 Підмембранний комплекс. До нього належать різноманітні структури білкової природи: мікронитки (мікрофіламенти) та мікротрубочки. Ці структури утворюють цитоскелет, який виконує опорну функцію, сполучає всі компоненти клітини та сприяє закріпленню органел у певному положенні та їхньому переміщенню в клітині.
 У клітинах багатьох багатоклітинних тварин – інфузорії, евглени, до під мембранних комплексів належить пелікула. Вона складається із структур, розташованих в ущільненому зовнішньому шарі цитоплазми і надає міцності оболонці клітини, забезпечкуючи відносну сталість її форми.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Проникність клітинних стінок рослин проявляється в явищах плазмолізу і деплазмолізу.
Виконання лабораторної роботи «Спостереження явища плазмолізу та деплазмолізу в клітинах рослин».

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Поверхневий апарат виконує функції, без яких не відбуватимуться всі клітинні реакції:
- осмос;
- тургор;
- захист;
- покрив;
- транспорт речовин.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.



































Урок 22

Основні  компоненти ядра. Будова та функції ядра.

Мета.
 Освітня. Ознайомити учнів із основною системою збереження і відтворення спадкової інформації – ядром; розкрити особливості його будови і функцій; дати поняття нуклеоїд прокаріотів.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів виділяти головне у матеріалі, що вивчається; уміння логічно мислити та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного організму на прикладі ядра, як системи збереження і відтворення спадкової інформації кожного організму.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем (схематичних малюнків)
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв’язки: історія, генетика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: ядро, ядерце, ядерний матрикс, хроматин, хромосоми.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Повторення вивченого у вигляді гри про надмембранний та підмембранний комплекси клітин. Кожна команда дає одна одній запитання і хто більше і змістовніше надасть відповідь, матиме вищий бал.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.


 Проблемне запитання.
Ми досить багато вивчили про клітину, але яка структура забезпечує основні життєві функції збереження і відтворення спадкової інформації? Чи відрізняється вона від інших структур клітини? Чому ядро – є центром керування процесами

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 На основі знань про прокаріоти та еукаріоти, ми вже знаємо, що організми, які не мають сформованого ядра називаються доядерними або прокаріотами, а ті, що мають сформоване ядро – ядерними або еукаріотами.
 Розповідь про ядро як складову еукріотичної клітини.
Повідомлення учнів про:
- клітини організмів, які з певних причин не мають ядер: еритроцити, тромбоцити, ситоподібні трубочки;
- клітини, які мають не одне, а декілька ядер.
 Форма ядер буває різноманітна, в основному ядра кулясті, але бувають овальними та неправильної форми у деяких типів лейкоцитів. Розміри від 1 мкм до 1мм.
Будова ядра. Ядро складається із поверхневого апарату та внутрішнього середовища. Поверхневий апарат утворений двома мембранами – зовнішньою і внутрішньою, між якими є щілинний простір. У деяких місцях зовнішня мембрана сполучена із внутрішньою мікроскопічними отворами – ядерними порами.
Поверхневий апарат функціонально контактує з мембранами ЕПС. Ядерний матрикс – внутрішнє середовище ядра, що складається із ядерного соку, ядерець та ниток хроматину.
Функції ядра. Повідомлення учнів про хромосоми та про нуклеоїд.
Розповідь про плазміди – позахромосомних факторів спадковості.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Поверхневий апарат ядра забезпечує регуляцію транспорту речовин. Із цитоплазми всередину ядра надходять синтезовані в ній білки, а з ядра до цитоплазми транспортуються різні типи молекул РНК.
 Розгляд хромосом на різноманітних носіях (паперових та електронних).

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Провести мінідискусії на теми:
Чи є ядро – багатофункціональною органелою?
Чому саме ядро – носій спадкової інформації?

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.



Урок 23

Цитоплазма та  її компоненти. Одномембранні та двомембранні органели.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про цитоплазму та її компоненти; розкрити особливості будови та функцій одномембранних органел; дати поняття «гранулярна» та «агранулярна» ендоплазматична сітка; ознайомити із будовою та функціями двомембранних органел: мітохондрій та пластид; розширити знання про особливості будови органел у зв’язку із виконуваними функціями; звернути увагу на еволюцію органел.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати клітинні структури між собою, спостерігати їх, експериментувати та робити відповідні висновки та узагальнення; удосконалювати вміння дискутувати та аргументувати свою думку;
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живої природи.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\медійна дошка
Основні поняття та терміни: ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми, акросома, пероксисоми, мітохондрії, кристи, пластиди, хлоропласти, грани, тилакоїди, ламели, хромопласти, лейкопласти, АТФ-соми.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Повторення вивченого на минулому уроці, використовуючи електронну дошку, на якій по черзі з’являються запитання та ілюстрації до них.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Які структури допомагають виконувати життєво важливі функції в клітинах. З’ясувати будову та значення одномембранних органел клітин.
Що ж надає різнобарв’я нашому рослинному світу. Звідки ми маємо енергію? Що допомагає нам утримувати її в організмі? З’ясувати будову та значення двомембранних органел клітин.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Використовуючи таблиці, малюнки, електронні матеріали розповісти про різноманітність одномембранних органел, які знаходяться у клітинах живих організмів:
- ендоплазматична сітка, ендоплазматичний ретикулум;
- комплекс або апарат Гольджі;
- лізосоми;
- вакуолі;
- пероксисоми.
 Ендоплазматичний ретикулум (ЕПР, від лат. reticulum — «сіточка») або ендоплазматична сітка — внутріклітинна органела еукаріотичних клітин, що представляє собою розгалуджену систему з оточених однією мембраною сплющених порожнин, бульбашок і канальців, тобто складається з розгалуженої мережі трубочок і кишень, оточених мембраною. Площа мембран ендоплазматичного ретикулума складає більше половини загальної площі всіх мембран клітини. Мембрана ЕПР морфологічно ідентична оболонці клітинного ядра і складає з нею одне ціле. Таким чином, порожнини ендоплазматичного ретикулума відкриваються в міжмембранну порожнину ядерної оболонки. Мембрани ЕПС забезпечують активний транспорт ряду елементів проти градієнту концентрації. Більбашки та канальці, що створюють ендоплазматичний ретикулум, мають в поперечнику 0,05-0,1 мікрона (іноді до 0,3 мікрона). Ендоплазматичний ретикулум не є стабільною структурою і схильний до частих змін. Виділяють два типи ЕПР: шорсткий (гранулярний) ендоплазматичний ретикулум та гладкий (агранулярний) ендоплазматичний ретикулум. На поверхні шорсткого ендоплазматичного ретикулума знаходиться велика кількість рибосом, які відсутні на поверхні гладкого ЕПР. Шорсткий та гладкий ендоплазматичний ретикулум виконують деякі різні функції в клітині. Шорсткий ендоплазматичний ретикулум має дві функції: синтез білків і виробництво мембран. Гладкий ендоплазматичний ретикулум бере участь в багатьох процесах метаболізму. Ферменти гладкого ендоплазматичного ретикулума беруть участь в синтезі ліпідів і фосфоліпідів, жирних кислот і стероїдів. Також агранулярний ендоплазматичний ретикулум грає важливу роль у вуглеводному обміні, знезараженні клітин і запасанні кальцію.
 Комплекс Ґольджі, апарат Ґольджі, тільце Ґольджі - одномембранна органела, що є переважно в еукаріотів, що відкрита у 1898 р. італійським лікарем Камілом Ґольджі і була названа в його честь. Основна функція комплексу Ґольджі - це гліколізація та фосфоризація речовин з ендоплазматичного ретикулуму. Це система паралельно розташованих та сплющених цистерн і трубочок, до яких прикріплюються мембранні міхурці, що транспортують речовини від ендоплазматичної сітки. Ця мембранна органела представлена трьома видами утворів: дископодібними мембранними мішечками (цистернами), розміщеними пучками щільно на відстані 14–25 нм з внутрішнім простором 5–20 нм (частіше по 5–6 мішечків у комплексі); системою трубочок діаметром 20–50 нм; і міхурців різних розмірів. Мішечки сполучаються між собою і мають трубочкове з’єднання з іншими такими ж апаратами. У рослинних клітинах виявляється ряд окремих стопок, який називають диктіосомою. Диктіосоми можуть бути відділені одна від одної прошарками цитоплазми або з’єднаними у комплекс. В тваринних клітинах часто міститься одна велика або кілька з'єднаних трубками стопок.
 Лізосома (від грецького 'lizis' - розчинення) - одномембранна органела сферичної форми яка являє собою невелику мембранну везикулу, наповнену гідролітичними ферментами, необхідних для контролювання внутрішньоклітинного розщеплення. Основна її функція - перетравлення відмерлих решток клітини. Була відкрита бельгійським цитологом Крістіаном де Дювом в 1949 році. Розміри 0,25-0,5 мкм. Основні особливості лізосом - наявність в них ферментів групи кислих гідролаз і одношарової ліпопротєїнової мембрани, що оберігає сполуки, що знаходяться в клітині, від руйнівної дії лізосомних ферментів. Розрізняють 2 основних види лізосом: первинні, службовці з вмістищем ферментів, але що не беруть участь в процесі внутріклітинного переварювання, і вторинні, пов'язані з літичними процесами; утворюються при злитті первинних лізосом з вакуолями, що містять призначений для переварювання матеріал.
 Вакуоля - обмежена мембраною органела, яка міститься в деяких еукаріотних клітинах і виконує різні функції: секреція, екскреція і зберігання запасних речовин. Вакуолі та їх вміст розглядаються як відокремлену від цитоплазми частину. Вакуолі особливо добре помітні в клітинах рослин.
 Пероксисома - органела, притаманна більшості еукаріотичних клітин. Носить назву гліоксисома в рослинах, глікосома в трипаносомах та тільця Вороніна в деяких видах грибів. Вони можуть мати вигляд ізольованих сферичних тілець, трубочок, або, навіть, тісно переплетеного ретикулуму. Морфологія пероксисом може змінюватися в залежності від умов зовнішнього середовища. Наповнення пероксисом формує їхній матрикс, часто кристалічної природи завдяки кристалізації ферментів. Ці органели не містять генетичної інформації.

 Органели, поверхневий апарат яких складається з двох мембран називають двомембранними. До них належать мітохондрії та пластиди. Між їхніми мембранами наявний міжмембранний простір. Просторово мембрани цих органел не пов’язані з іншими органелами.
 Мітохондрія (від грец. mitos — «нитка» та khondrion — «гранула») — двомембранна органела клітин. Їх називають «клітинними електростанціями», тому що вони перетворюють молекули поживних речовин на енергію у формі АТФ через процес відомий як окислювальне фосфорилування. Типова еукариотична клітина містить близько 2 тис. мітохондрій, які займають приблизно одну п'яту її повного об'єму. Мітохондрії містять так звану мітохондріальну ДНК, незалежну від ДНК, розташованої у ядрі клітини. Мітохондрія оточена внутрішньою і зовнішньою мембранами, складеними з подвійного шару фосфоліпідів і білків. Ці дві мембрани мають різні властивості. Зовнішня мембрана гладенька, вона не утворює ніяких складок і виростів. Внутрішня мембрана утворює численні складки – кристи, спрямовані в порожнину мітохондрії. Внутрішній простір заповнений напіврідкою речовиною – матриксом. Двомембранна організація мітохондрій фізично розділена на 5 відділів. Розміри мітохондрій має від 1 до 10 мікрон.
 Пластиди (від грец. plastos - утворений, виліплений, оформлений) - основні органели рослин та водоростей. Покриті подвійною мембраною і мають в своєму складі багато копій кільцевої ДНК. Сукупність пластид клітини утворює пластидом. Пластиди відповідають за фотосинтез, забарвлення частин рослин  та зберігання харчових запасів. Диференціюються в наступні форми, залежно від потрібної для клітини функції:
- лейкопласти - незабарвлені пластиди (грец. lеіcos — білий), як правило виконують функцію запасання речовин. Наприклад, у лейкопластах бульб картоплі накопичується крохмаль. Лейкопласт вищих рослин може перетворюватися на хлоропласти або хромопласти. Розрізняють: акілопласти, які синтезують і нагромаджують крохмаль; протеїнопласти позбавлені гран, синтезують білки і відкладають їх у вигляді алейронових зерен (у насінні); олеопласти (від лат. oleum — олія), в яких утворюються і відкладаються олії (у клітинах насіння конопель, льону, рицини).
- хромопласти - пластиди, забарвлені в жовтий, червоний або помаранчевий колір (грец. chromos — забарвлений). Забарвлення хромопластів пов'язане з накопиченням в них каротиноїдів. Хромопласти визначають забарвлення осіннього листя, пелюсток квітів, коренеплодів, доспілих плодів. Форма хромопластів різна: куляста, тригранна, колоподібна, місяцеподібна.
- хлоропласти (з грец. chloros — зелений) - пластиди, що містять фотосинтезуючі пігменти — хлорофіли. Мають зелене забарвлення і складну внутрішню структуру. Мають вигляд двоопуклої рідше плоскоопуклої лінзи, діаметром 5–8 мкм. Зовні хлоропласт оточений гладкою ліпопротеїновою мембраною. Внутрішня оболонка утворює систему паралельних вгинань. Між ними знаходиться внутрішній простір - строма, в якій містяться тилакоїди (від грец. tylos — здуття i eidos — вигляд) - замкнуті сплющені мішечки. Великі тилакоїди розташовані поодиноко, а дрібніші зібрані у грани, що нагадують стопки монет. На мембрані тилакоїдів є АТФ-соми – структури, до складу яких входять ферменти, що забезпечують синтез молекул АТФ.
 У процесі розвитку рослин пластиди одного типу можуть перетворюватися на пластиди іншого типу. Це явище поширене в природі й особливо помітне під час достигання плодів, коли змінюється їхнє забарвлення. У більшості водоростей пластиди представлені хроматофорами (у клітині він зазвичай один, значних розмірів і має форму сітки, чаші, спіральної стрічки або зірчастої пластинки).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Хлоропласти та мітохондрії, на відміну від інших органел, характеризуються певною мірою незалежним, тобто автономним функціонуванням від інших частин клітини. Тому, що ці органели містять власну спадкову інформацію – кільцеву молекулу ДНК. Вони також мають апарат, який здійснює синтез власних білків. І ще, вони не виникають з інших мембранних структур клітини, а розмножуються поділом.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 За участю ендоплазматичного ретикулума відбувається трансляція і транспорт мембранних білків, що секретуються, синтез і транспорт ліпідів і стероїдів. Для ЕПС характерне також накопичення продуктів синтезу. Ендоплазматичний ретикулум бере участь і в створенні нової ядерної оболонки (наприклад після мітозу). Ендоплазматичний ретикулум містить внутріклітинний запас кальцію, який є медіатором багатьох реакцій відповіді клітини, зокрема скорочення м'язових клітин.
 У цистернах апарату Гольджі дозрівають білки призначені для секреції, трансмембранні білки плазматичної мембрани, білки лізосом і т. д. Білки, що достигають послідовно переміщуються по цистернах органели, в яких відбувається їх модифікації - глікозилювання і фосфорилювання. При О-глікозилюванні до білків приєднуються складні цукри через атом кисню. При фосфорилюванні відбувається приєднання до білків залишку ортофосфорної кислоти. Різні цистерни апарату Гольджі містять різні резидентні каталітичні ферменти і, отже, з дозріваючим білками в них послідовно відбуваються різні процеси.
 Лізосоми призначені для перетравлення відмерлих решток клітини, зокрема мітохондрій, макромерів різних органічних сполук та інші. Іншою функцією є знищення чужорідних бактерій, які можуть вторгатися у клітину..
 Рослинні вакуолі підтримують внутрішньоклітинний тиск, зберігають форму клітини, через них транспортуються речовини з гіалоплазми у вакуолі і навпаки. Вони містять токсичні продукти обміну речовин: таніни, глікозиди, алкалоїди, деякі пігменти, наприклад, антоціани.
 Пероксисоми містять близько 50 різноманітних ферментів. Зокрема, ферменти необхідні для виконання наступних функцій:
- α- та β- окислення жирних кислот, амінокислот.
- біосинтез холестеролу, плазмалогену, жовчних кислот, поліненасичених жирних кислот,
- катаболізм спиртів, амінів та знешкодження перекису водню.
- біосинтез пеніциліну в грибів.
- біосинтез лізину в дріжджах.
Пероксисоми беруть участь у диханні. Вони споживають кисень в процесі окислення різних класів жирних кислот.
Найголовніша функція мітохондрій - синтез АТФ. Вони перетворюють органічні речовини на клітинне «паливо» у формі АТФ.
 Мітохондрії також грають важливу роль в багатьох процесах метаболізму, наприклад:
- апоптоз - запрограмована смерть клітини;
- екзітотоксичне пошкодження нейронів за допомогою глютамату;
- клітинний ріст;
- регулювання клітинної окислювально-відновлювального стану;

- синтез гему, синтез стероїдів.
 Деякі мітохондріальні функції виконуються тільки в специфічних видах клітин. Наприклад, мітохондрії в клітинах печінки містять ферменти, які дозволяють їм детоксіфікувати аміак, побічний продукт метаболізму білків.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.







































Урок 24

 Цитоскелет. Клітинний центр.

Мета.
 Освітня. Розширити знання учнів про структурні елементи клітини на прикладі цитоплазми; розкрити особливості будови та функцій цитозолю та цитоскелету; з’ясувати суть та значення основних процесів у гіалоплазмі.
Розвиваюча. Розвивати практичні вміння проводити спостереження та експериментувати на прикладі явищ плазмолізу та деплазмолізу, а також вміння аналізувати і робити відповідні висновки.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живої природи.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, м\медійна дошка;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: цитоплазма, цитозоль, рибосоми, гіалоплазма, цитоскелет, клітинний центр, плазмоліз, деплазмоліз.

Девіз уроку.

Будь терплячим і наполегливим,
тоді успіх прийде неодмінно.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.
Психологічний тренінг “Працюємо разом – досягнемо спільної мети тому, що …”

ІІ. Актуалізація опорних знань.
Метод “Продовж  думку”.
Генетичний код – система збереження …
Перший етап біосинтезу білків – …
Транскрипція пов’язана з біосинтезом…
Другий процес біосинтезу білків –
Систему збереження спадкової інформації названо …

Поділивши клас на дві групи, методом диспуту з’ясувати знання про надмембранний і підмембранний комплекси клітини. Запитання задають учні протилежних груп один одному.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Мотивація  навчальної  діяльності.
Гра “Мікрофон.” Учні за допомогою мікрофона самостійно формують позитивну мотивацію для вивчення. Наприклад: Дайте відповідь на запитання: “Що я буду знати після цього уроку?”.
В організмах тварин і рослин від 50 до 98% становить вода. Де саме міститься ця життєво важлива сполука? Чому це необхідно для підтримання життя?

ІV.    Повідомлення теми і мети уроку. (Монітор комп’ютера).

V.      Надання  необхідної  інформації.
      Будова і функції цитоскелету. (Розповідь учителя з використанням схеми).

Внутрішній вміст клітини, за винятком ядра та вакуоль, називають цитоплазмою (від грец. Κύτος «клітка» і πλάσμα «вміст»). Обмежована мембраною. Включає в себе гіалоплазму (цитозоль) - основну прозору речовину та обов'язкові клітинні компоненти - органели,склад яких залежить від виду клітин, а також різні непостійні структури - включення.
 Цитозоль – безбарвний водний розчин органічних і неорганічних речовин. З органічних у ній наявні білки, амінокислоти, вуглеводи, ліпіди, різні типи РНК, а з неорганічних  - катіони та аніони. У ній присутні також нерозчинні відходи обмінних процесів і запасні поживні речовини. Цитозоль може перебувати у рідкому – золь та драглистому желеподібному стані – гель. У тваринних клітинах розрізняють ектоплазму - зовнішній шар цитоплазми і ендоплазму - внутрішній. Ектоплазма позбавлена гранул і більшості органоїдів, ендоплазма містить ті й інші. Обидва шари можуть переходити один в один і це можна спостерігати при утворенні несправжніх ніжок у амеби, коли цитоплазма перетікає, утворюючи ці ніжки. Таким чином, перехід одного стану цитозолю в інший, і спричиняє амебоїдний рух  клітин. Фізичний стан цитозолю впливає на швидкість перебігу біохімічних процесів, чим густіший стан, тим повільніше відбуваються хімічні реакції. Важливим показником цього стану є концентрація в цитозолі йонів Гідрогену рН, від якої залежить активність певних ферментів. У цитозолі відбувається транспорт і частина процесів обміну, синтез білків, необхідних для побудови органел, і підтримання життєдіяльності.
 Цитоплазма пронизана мікротрубочками і філаментами – ниткоподібними білковими структурами, сукупність яких у клітинах становить цитоскелет - це клітинний каркас, що знаходиться в цитоплазмі живої клітини. Він присутній у всіх клітинах як у еукаріотів, так і у прокаріотів. Це динамічна, що змінюється структура, до функцій якої входить підтримка і адаптація форми клітини до зовнішніх впливів, екзо-і ендоцитоз, забезпечення руху клітини як цілого, активний внутрішньоклітинний транспорт і клітинне ділення.  Цитоскелет утворений білками. У цитоскелет виділяють кілька основних систем, званих або по основних структурних елементів, помітним при електронно-мікроскопічних дослідженнях (мікрофіламенти, проміжні філаменти, мікротрубочки), або по основних білків, що входять до їх складу (актин-міозінових система, кератину).
 Клітинний центр – органела, яка складається із двох центріолей, розташованих у світлій ущільненій ділянці цитоплазми. Центріолі мають вигляд порожнього циліндра, який складається з дев’яти комплексів мікротрубочок, по три в кожному. У періоди між поділами центріолі розташовані поблизу ядра. Зазвичай із комплексом Гольджі. Під час поділу клітини центріолі розходяться до її полюсів і слугують центрами організації ниток веретена поділу. Крім того, центріолі беруть участь у формуванні мікротрубочок, джгутиків і війок.
 Непостійними структурами цитоплазми є різні включення - щільні (гранули) і рідкі (вакуолі). Вони можуть з’являтися і зникати в процесі життєдіяльності клітини. У розчиненому стані – це краплини, а у твердому – це кристали, волоконця, зерна. Наприклад, крохмаль накопичується у лейкопластах, потім розриває їх і потрапляє прямо в цитоплазму, де зберігається у вигляді зерен. У бобових рослинах накопичуються білкові гранули і рідкі жири. Полісахарид глікоген накопичується у клітинах у вигляді і зерен, і волоконець. Але у цитоплазмі можуть накопичуватися і нерозчинні продукти обміну: солі сечової кислоти, кристали щавлевооцтового кальцію. При необхідності певна кількість клітинних включень розпадається на сполуки, що залучаються до процесу обміну речовин.
 У цитоплазмі протікають всі процеси клітинного метаболізму, крім синтезу нуклеїнових кислот, здійснюваного в ядрі. Через цитоплазматичну мембрану відбувається обмін речовин між цитоплазмою і зовнішнім середовищем, через ядерну оболонку - ядерно-цитоплазматичний обмін.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 До складу цитоплазми входять всі види органічних і неорганічних речовин. Основна речовина цитоплазми - вода.
Цитоплазма постійно рухається, перетікає усередині живої клітки, переміщаючи разом з собою різні речовини, включення і органели. Цей рух називається циклозом. Цитоплазма здатна до зростання і відтворенню і при частковому видаленні може відновитися. Проте нормально функціонує цитоплазма тільки в присутності ядра. Без нього довго існувати цитоплазма не може, так само як і ядро без цитоплазми.
 Найважливіша роль цитоплазми полягає в об'єднанні всіх клітинних структур (компонентів) та забезпеченні їх хімічної взаємодії.

VІ.    Інтерактивна вправа.
Метод “Велике коло”. Учитель пропонує обговорити разом слідуючі запитання.

Яка будова клітинного центру?
Роль клітинного центру в організації цитоскелету.


Що таке клітинний центр?
Яка будова центріолей?
Які функції виконують центріолі?

VІІ.   Рефлексія.
Експрес-тести.
Мікронитки – тонкі ниткоподібні структури діаметром: а) 4-7 нм.; б) 10-15 нм.; в) 1-2 нм.
Мікротрубочки беруть участь у: а) формуванні веретена поділу; б) біосинтезі білка; в) синтезі компонентів клітинних мембран.
До складу клітинного центру входять: а) дві субодиниці; б) дві центріолі.
Центріолі беруть участь у формуванні: а) мікротрубочок цитоплазми; б) клітинних включень; в) клітинної мембрани.

VІІІ. Узагальнення та систематизація знань.
 Цитоплазма – високовпорядкована багатофазна колоїдна система, частки якої знаходяться в постійному русі.

VІІІ. Підсумок уроку.
Оцінювання і мотивація.

ІХ.    Домашнє завдання.
Опрацювати матеріал в підручнику. Скласти різнорівневі тести.




















Урок 25

Одномембранні органели: ендоплазматична сітка, апарат Гольджі,  лізосоми, вакуолі.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про цитоплазму та її компоненти; розкрити особливості будови та функцій одномембранних органел; дати поняття «гранулярна» та «агранулярна» ендоплазматична сітка.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати клітинні структури між собою, спостерігати їх, експериментувати та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живої природи.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, м\медійна дошка
Основні поняття та терміни: ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, лізосоми, акросома, пероксисоми.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Повторення вивченого на минулому уроці, використовуючи електронну дошку, на якій по черзі з’являються запитання та ілюстрації до них.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Які структури допомагають виконувати життєво важливі функції в клітинах. З’ясувати будову та значення одномембранних органел клітин.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.

 Використовуючи таблиці, малюнки, електронні матеріали розповісти про різноманітність одномембранних органел, які знаходяться у клітинах живих організмів:
- ендоплазматична сітка, ендоплазматичний ретикулум;
- комплекс або апарат Гольджі;
- лізосоми;
- вакуолі;
- пероксисоми.
 Ендоплазматичний ретикулум (ЕПР, від лат. reticulum — «сіточка») або ендоплазматична сітка — внутріклітинна органела еукаріотичних клітин, що представляє собою розгалуджену систему з оточених однією мембраною сплющених порожнин, бульбашок і канальців, тобто складається з розгалуженої мережі трубочок і кишень, оточених мембраною. Площа мембран ендоплазматичного ретикулума складає більше половини загальної площі всіх мембран клітини. Мембрана ЕПР морфологічно ідентична оболонці клітинного ядра і складає з нею одне ціле. Таким чином, порожнини ендоплазматичного ретикулума відкриваються в міжмембранну порожнину ядерної оболонки. Мембрани ЕПС забезпечують активний транспорт ряду елементів проти градієнту концентрації. Більбашки та канальці, що створюють ендоплазматичний ретикулум, мають в поперечнику 0,05-0,1 мікрона (іноді до 0,3 мікрона). Ендоплазматичний ретикулум не є стабільною структурою і схильний до частих змін. Виділяють два типи ЕПР: шорсткий (гранулярний) ендоплазматичний ретикулум та гладкий (агранулярний) ендоплазматичний ретикулум. На поверхні шорсткого ендоплазматичного ретикулума знаходиться велика кількість рибосом, які відсутні на поверхні гладкого ЕПР. Шорсткий та гладкий ендоплазматичний ретикулум виконують деякі різні функції в клітині. Шорсткий ендоплазматичний ретикулум має дві функції: синтез білків і виробництво мембран. Гладкий ендоплазматичний ретикулум бере участь в багатьох процесах метаболізму. Ферменти гладкого ендоплазматичного ретикулума беруть участь в синтезі ліпідів і фосфоліпідів, жирних кислот і стероїдів. Також агранулярний ендоплазматичний ретикулум грає важливу роль у вуглеводному обміні, знезараженні клітин і запасанні кальцію.
 Комплекс Ґольджі, апарат Ґольджі, тільце Ґольджі - одномембранна органела, що є переважно в еукаріотів, що відкрита у 1898 р. італійським лікарем Камілом Ґольджі і була названа в його честь. Основна функція комплексу Ґольджі - це гліколізація та фосфоризація речовин з ендоплазматичного ретикулуму. Це система паралельно розташованих та сплющених цистерн і трубочок, до яких прикріплюються мембранні міхурці, що транспортують речовини від ендоплазматичної сітки. Ця мембранна органела представлена трьома видами утворів: дископодібними мембранними мішечками (цистернами), розміщеними пучками щільно на відстані 14–25 нм з внутрішнім простором 5–20 нм (частіше по 5–6 мішечків у комплексі); системою трубочок діаметром 20–50 нм; і міхурців різних розмірів. Мішечки сполучаються між собою і мають трубочкове з’єднання з іншими такими ж апаратами. У рослинних клітинах виявляється ряд окремих стопок, який називають диктіосомою. Диктіосоми можуть бути відділені одна від одної прошарками цитоплазми або з’єднаними у комплекс. В тваринних клітинах часто міститься одна велика або кілька з'єднаних трубками стопок.
 Лізосома (від грецького 'lizis' - розчинення) - одномембранна органела сферичної форми яка являє собою невелику мембранну везикулу, наповнену гідролітичними ферментами, необхідних для контролювання внутрішньоклітинного розщеплення. Основна її функція - перетравлення відмерлих решток клітини. Була відкрита бельгійським цитологом Крістіаном де Дювом в 1949 році. Розміри 0,25-0,5 мкм. Основні особливості лізосом - наявність в них ферментів групи кислих гідролаз і одношарової ліпопротєїнової мембрани, що оберігає сполуки, що знаходяться в клітині, від руйнівної дії лізосомних ферментів. Розрізняють 2 основних види лізосом: первинні, службовці з вмістищем ферментів, але що не беруть участь в процесі внутріклітинного переварювання, і вторинні, пов'язані з літичними процесами; утворюються при злитті первинних лізосом з вакуолями, що містять призначений для переварювання матеріал.
 Вакуоля - обмежена мембраною органела, яка міститься в деяких еукаріотних клітинах і виконує різні функції: секреція, екскреція і зберігання запасних речовин. Вакуолі та їх вміст розглядаються як відокремлену від цитоплазми частину. Вакуолі особливо добре помітні в клітинах рослин.
 Пероксисома - органела, притаманна більшості еукаріотичних клітин. Носить назву гліоксисома в рослинах, глікосома в трипаносомах та тільця Вороніна в деяких видах грибів. Вони можуть мати вигляд ізольованих сферичних тілець, трубочок, або, навіть, тісно переплетеного ретикулуму. Морфологія пероксисом може змінюватися в залежності від умов зовнішнього середовища. Наповнення пероксисом формує їхній матрикс, часто кристалічної природи завдяки кристалізації ферментів. Ці органели не містять генетичної інформації.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 За участю ендоплазматичного ретикулума відбувається трансляція і транспорт мембранних білків, що секретуються, синтез і транспорт ліпідів і стероїдів. Для ЕПС характерне також накопичення продуктів синтезу. Ендоплазматичний ретикулум бере участь і в створенні нової ядерної оболонки (наприклад після мітозу). Ендоплазматичний ретикулум містить внутріклітинний запас кальцію, який є медіатором багатьох реакцій відповіді клітини, зокрема скорочення м'язових клітин.
 У цистернах апарату Гольджі дозрівають білки призначені для секреції, трансмембранні білки плазматичної мембрани, білки лізосом і т. д. Білки, що достигають послідовно переміщуються по цистернах органели, в яких відбувається їх модифікації - глікозилювання і фосфорилювання. При О-глікозилюванні до білків приєднуються складні цукри через атом кисню. При фосфорилюванні відбувається приєднання до білків залишку ортофосфорної кислоти. Різні цистерни апарату Гольджі містять різні резидентні каталітичні ферменти і, отже, з дозріваючим білками в них послідовно відбуваються різні процеси.


 Лізосоми призначені для перетравлення відмерлих решток клітини, зокрема мітохондрій, макромерів різних органічних сполук та інші. Іншою функцією є знищення чужорідних бактерій, які можуть вторгатися у клітину..
 Рослинні вакуолі підтримують внутрішньоклітинний тиск, зберігають форму клітини, через них транспортуються речовини з гіалоплазми у вакуолі і навпаки. Вони містять токсичні продукти обміну речовин: таніни, глікозиди, алкалоїди, деякі пігменти, наприклад, антоціани.
 Пероксисоми містять близько 50 різноманітних ферментів. Зокрема, ферменти необхідні для виконання наступних функцій:
- α- та β- окислення жирних кислот, амінокислот.
- біосинтез холестеролу, плазмалогену, жовчних кислот, поліненасичених жирних кислот,
- катаболізм спиртів, амінів та знешкодження перекису водню.
- біосинтез пеніциліну в грибів.
- біосинтез лізину в дріжджах.
Пероксисоми беруть участь у диханні. Вони споживають кисень в процесі окислення різних класів жирних кислот.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


























Урок 26

Будова та функції двомембранних органел: мітохондрії, пластиди.

Мета.
Освітня. Конкретизувати та продовжувати формувати в учнів поняття про клітину як цілісну систему; ознайомити із будовою та функціями двомембранних органел: мітохондрій та пластид; розширити знання про особливості будови органел у зв’язку із виконуваними функціями; звернути увагу на еволюцію органел.
Розвиваюча. Розвивати уміння визначати та порівнювати біологічні структури на прикладі органел; удосконалювати вміння дискутувати та аргументувати свою думку; уміння робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живих організмів та потребу збереження власного здоров’я.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем або таблиць, робота з матеріалом на електронній дошці.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, історія, медицина, фізика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці.
Основні поняття та терміни: мітохондрії, кристи, пластиди, хлоропласти, грани, тилакоїди, ламели, хромопласти, лейкопласти, АТФ-соми.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Повторення матеріалу про одномембранні органели, використовуючи електронну дошку. На дошці змінюються слайди. А учні дають відповіді. Наприклад:
- великий компартмент рослинної клітини, що заповнений клітинним соком;
- мембранні мішечки із ферментами;
- стопка мембранних цистерн;
- перетравлюють речовини та відмерлі клітинні структури, що вже відслужили клітині;
- на поверхнях мембран відбувається багато хімічних реакцій;
- упаковуються білки та інші речовини для виведення з клітини;
- запасає поживні речовини;
- на її структурах синтезується білки;
- відшаровуються від апарату Гольджі.
- ……………………….

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Що ж надає різнобарв’я нашому рослинному світу. Звідки ми маємо енергію? Що допомагає нам утримувати її в організмі? З’ясувати будову та значення двомембранних органел клітин.

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Органели, поверхневий апарат яких складається з двох мембран називають двомембранними. До них належать мітохондрії та пластиди. Між їхніми мембранами наявний міжмембранний простір. Просторово мембрани цих органел не пов’язані з іншими органелами.
 Мітохондрія (від грец. mitos — «нитка» та khondrion — «гранула») — двомембранна органела клітин. Їх називають «клітинними електростанціями», тому що вони перетворюють молекули поживних речовин на енергію у формі АТФ через процес відомий як окислювальне фосфорилування. Типова еукариотична клітина містить близько 2 тис. мітохондрій, які займають приблизно одну п'яту її повного об'єму. Мітохондрії містять так звану мітохондріальну ДНК, незалежну від ДНК, розташованої у ядрі клітини. Мітохондрія оточена внутрішньою і зовнішньою мембранами, складеними з подвійного шару фосфоліпідів і білків. Ці дві мембрани мають різні властивості. Зовнішня мембрана гладенька, вона не утворює ніяких складок і виростів. Внутрішня мембрана утворює численні складки – кристи, спрямовані в порожнину мітохондрії. Внутрішній простір заповнений напіврідкою речовиною – матриксом. Двомембранна організація мітохондрій фізично розділена на 5 відділів. Розміри мітохондрій має від 1 до 10 мікрон.
 Пластиди (від грец. plastos - утворений, виліплений, оформлений) - основні органели рослин та водоростей. Покриті подвійною мембраною і мають в своєму складі багато копій кільцевої ДНК. Сукупність пластид клітини утворює пластидом. Пластиди відповідають за фотосинтез, забарвлення частин рослин  та зберігання харчових запасів. Диференціюються в наступні форми, залежно від потрібної для клітини функції:
- лейкопласти - незабарвлені пластиди (грец. lеіcos — білий), як правило виконують функцію запасання речовин. Наприклад, у лейкопластах бульб картоплі накопичується крохмаль. Лейкопласт вищих рослин може перетворюватися на хлоропласти або хромопласти. Розрізняють: акілопласти, які синтезують і нагромаджують крохмаль; протеїнопласти позбавлені гран, синтезують білки і відкладають їх у вигляді алейронових зерен (у насінні); олеопласти (від лат. oleum — олія), в яких утворюються і відкладаються олії (у клітинах насіння конопель, льону, рицини).
- хромопласти - пластиди, забарвлені в жовтий, червоний або помаранчевий колір (грец. chromos — забарвлений). Забарвлення хромопластів пов'язане з накопиченням в них каротиноїдів. Хромопласти визначають забарвлення осіннього листя, пелюсток квітів, коренеплодів, доспілих плодів. Форма хромопластів різна: куляста, тригранна, колоподібна, місяцеподібна.
- хлоропласти (з грец. chloros — зелений) - пластиди, що містять фотосинтезуючі пігменти — хлорофіли. Мають зелене забарвлення і складну внутрішню структуру. Мають вигляд двоопуклої рідше плоскоопуклої лінзи, діаметром 5–8 мкм. Зовні хлоропласт оточений гладкою ліпопротеїновою мембраною. Внутрішня оболонка утворює систему паралельних вгинань. Між ними знаходиться внутрішній простір - строма, в якій містяться тилакоїди (від грец. tylos — здуття i eidos — вигляд) - замкнуті сплющені мішечки. Великі тилакоїди розташовані поодиноко, а дрібніші зібрані у грани, що нагадують стопки монет. На мембрані тилакоїдів є АТФ-соми – структури, до складу яких входять ферменти, що забезпечують синтез молекул АТФ.
 У процесі розвитку рослин пластиди одного типу можуть перетворюватися на пластиди іншого типу. Це явище поширене в природі й особливо помітне під час достигання плодів, коли змінюється їхнє забарвлення. У більшості водоростей пластиди представлені хроматофорами (у клітині він зазвичай один, значних розмірів і має форму сітки, чаші, спіральної стрічки або зірчастої пластинки).

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

Хлоропласти та мітохондрії, на відміну від інших органел, характеризуються певною мірою незалежним, тобто автономним функціонуванням від інших частин клітини. Тому, що ці органели містять власну спадкову інформацію – кільцеву молекулу ДНК. Вони також мають апарат, який здійснює синтез власних білків. І ще, вони не виникають з інших мембранних структур клітини, а розмножуються поділом.
Виконання лабораторної роботи «Вивчення будови двомембранних органел».

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Найголовніша функція мітохондрій - синтез АТФ. Вони перетворюють органічні речовини на клітинне «паливо» у формі АТФ.
 Мітохондрії також грають важливу роль в багатьох процесах метаболізму, наприклад:
- апоптоз - запрограмована смерть клітини;
- екзітотоксичне пошкодження нейронів за допомогою глютамату;
- клітинний ріст;

- регулювання клітинної окислювально-відновлювального стану;
- синтез гему, синтез стероїдів.
 Деякі мітохондріальні функції виконуються тільки в специфічних видах клітин. Наприклад, мітохондрії в клітинах печінки містять ферменти, які дозволяють їм детоксіфікувати аміак, побічний продукт метаболізму білків.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.






































Урок 27, 28

Клітинне дихання. Фотосинтез. Значення фотосинтезу.

Мета.
Освітня. Продовжувати розширювати знання учнів про пластичні та енергетичні процеси в клітинах на прикладі фотосинтезу та дихання; розкрити біологічне значення цих процесів; дати поняття світлова та темнова фаза фотосинтезу, фотоліз води, НАДФ.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси, визначаючи подібність та відмінність між ними, уміння їх спів ставляти; розвивати пам’ять, увагу, уяву та логічне мислення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до життєво важливих процесів так як вони визначають безперервність життя.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем або таблиць.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, фізика, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\медійна дошка.
Основні поняття та терміни: фотосинтез, світлова фаза, темнова фаза, фотоліз, фототрофні організми, НАДФ, аеробні та анаеробні організми.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 З’ясувати знання учнів про біосинтез білка та його етапи.
На електронній дошці (якщо відсутня, то на звичайній) розв’язати декілька вправ на трансляцію, пояснюючи:
- що таке амінокислотний склад;
- що таке генетичний код;
- що таке реакції матричного синтезу;
- роль і-РНК, м-РНК, р-РНК у біосинтезі;
- що таке кодон і антикодон;
- етапи біосинтезу білка;
- роль полісом у синтезі.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Промінь сонця, ударившись об хлорофілове зерно у зеленій рослині, погас і перестав бути світлом, але не зник… Які ж хімічні перетворення відбуваються в листках і яке планетарне значення цього процесу? Чому К.А.Тімірязєв називав хлорофіл Прометеєм, що викрав вогонь з небес і подарував людям?
 Чому листок називають фабрикою фотосинтезу?
 Чому листки не чорні, не білі, а саме зелені?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Із історії відкриття фотосинтезу:
- дослід Ван Гельмонта – голландського природослідника, який посадивши гілку верби близько 2 кг у бочку з грунтом близько 72 кг, через 5 років вияснив, що рослина стала масою близько 60 кг, а грунт став легшим лише на 1 кг;
- 1772 р – англ.. хімік Дж.Прістлі проводить досліди з мишами і робить висновок, що повітря зіпсоване гризунами під час дихання можна виправити за допомогою рослин;
-  1779 р. голландець Ян Інгенгауз досліджував елодею і зібрав газ, який виділяє рослина на світлі – кисень;
- 1817 р. фран. Фармацевти Пельтьє та Каванту вперше виділили із листків зелене «начинку» - хлорофіл;


- 1940 р. нім. вчений Ханс Фішер встановив структуру хлорофілу. Він визначив, що хлорофіл подібний до зеленого пуголовка: у цієї молекули плоска і квадратна голова – хлорофілін і довгий «хвіст» - фітол. У центрі голови, ніби око циклопа, красується атом магнію.
До складу хлоропластів входять два види хлорофілів: хлорофіл а та хлорофіл в. Вони відрізняються тим, що у хлорофілу а наявні два зайві атоми водню і відсутній один атом кисню.
Хлорофіл за хімічною природою – це складний ефір дикарбонової хлорофілінової кислоти з двома спиртами: металовим та фітоловим.
Розповідь про фази фотосинтезу та всі хімічні перетворення в зеленому листку.
Дихання – один з важливих фізіологічних процесів всіх живих організмів. Хоча за характером дихання їх поділяють на аеробів та анаеробів. Що необхідно для того, щоб процес дихання відбувався в нормі?
Розповідь з елементами бесіди. Повідомлення учнів.
 Розповідь про етапи енергетичного обміну:
- перший – підготовчий;
- другий – без кисневий або неповний;
- третій – кисневий, повного розщеплення або дихання.
Основна умова кисневого етапу – це наявність у навколишньому середовищі кисню та надходження його до клітин організму.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Природа обрала зелений колір тому, що саме він вловлює ті промені, які відіграють найважливішу роль у житті рослин і пропускає ті, які могли б перегріти організм. Якби листки були чорні, то більше поглинали б сонячної енергії і швидко б перегрілися. А при температурі вище 50 градусів – рослина б загинула, бо білки гинуть при температурі вже вище 40 градусів.

V. Узагальнення та систематизація знань.

 Зображення схеми фотосинтезу.



 Складання таблиці порівняння фотосинтезу та дихання.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.
















Урок 29

Хімічний склад, будова і функції рибосом. Синтез білків.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про структурну і функціональну організацію клітини на прикладі рибосом та біосинтезу білка; розкрити етапи синтезу білків та значення цього біологічного процесу.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати будову та функції біологічних структур; уміння розв’язувати елементарні вправи з трансляції; уміння бути активними, вміти логічно мислити та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати працелюбність, та цілеспрямованість учнів на прикладі наукових відкриттів та пошуків вчених-біологів.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання практичної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, історія, математика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\медійна дошка.
Основні поняття та терміни: рибосоми, біосинтез, транскрипція, трансляція.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Бліц-опитування з питань знання двомембранних органел у порівнянні з одномембранними:
- запитання на однослівну відповідь – так або ні;
- закінчити речення;
- знайти помилку;
- зробити позначення на малюнках слайдів.
ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Навіщо організмам енергія? На що вона витрачається? Чому органічні речовини, що містяться в їжі, при введенні їх безпосередньо в кров, спричиняє загибель організму, а пройшовши через травний тракт, засвоюється клітинами організму?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Рибосоми - є немембранними органелами клітини. Вони мають вигляд сферичних тілець, що складаються з двох різних за розмірами частин – субодиниць: великої і малої. Кожна із субодиниць складається із сполучених між собою р-РНК та рибосом них білків-протеїнів. Рибосома здійснює біосинтез білків транслюючи м-РНК в поліпептидний ланцюг. Таким чином, рибосому можна вважати фабрикою, що виготовляє білки, базуючись на наявній генетичній інформації. Вони можуть бути вільно плаваючими в цитоплазмі або прикріпленими до цитоплазматичного боку мембран ендоплазматичного ретикулуму чи ядра. Активні (ті що є в процесі трансляції) рибосоми знаходяться переважно у вигляді полісом. Число рибосом у клітині залежить від інтенсивності процесів біосинтезу білків.
 Амінокислоти їжі всмоктуються через стінки кишечника в кров і транспортуються до клітин, де з них синтезуються білки, властиві даному організму. У живих організмах утворюється величезна кількість різноманітних білків. Інформація про структуру кожного з них знаходиться у клітинам і передається нащадкам. Єдина для всіх живих організмів система запису спадкової інформації називається генетичним кодом. Вчені виявили, що кожна амінокислота в поліпептидному ланцюзі кодується певною послідовністю з трьох нуклеотидів – триплетом. 18 із 20 амінокислот кодуються від двох до шести триплетів і лише дві з них – одним.
 Розповідь про етапи біосинтезу білка з використанням електронної дошки та динамічних посібників на магнітній дошці.                                                                                                                                 

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.



Рибосома є органелою, на якій відбувається трансляція генетичної інформації закодованої в м-РНК.
 Ця інформація втілюється в синтезований тут-же поліпептидний ланцюг.
 Виконання практичної роботи «Розв’язування елементарних вправ з трансляції».

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Біосинтез білка належить до пластичного обміну в організмах. Система запису генетичної інформації – генетичний код – певна послідовність нуклеотидів молекул нуклеїнової кислоти, що визначає порядок розташування амінокислотних залишків у поліпептидному ланцюзі під час синтезу. Біосинтез має такі етапи: транскрипція, активація амінокислот, трансляція, утворення поліпептидного ланцюга.  Синтез ланцюга із 150 амінокислот триває 3-5 секунд.
VІ. Підведення підсумків уроку.
VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.

Урок 30

Практична робота №4.
 Розвязування елементарних вправ з трансляції.

Мета: дати загальне уявлення про біосинтез білка, його основні етапи та особливості їх проходження.
Тип уроку: засвоєння нових знань, формування практичних вмінь та навичок.
Методи та форми роботи: словесні, наочні, елементи інтерактивних технологій.
Терміни та поняття: біосинтез білка, транскрипція, трансляція, генетичний код, білки, амінокислоти, ДНК, і-РНК, т-РНК.
Обладнання: таблиця “Біосинтез білка”, модель-аплікація “Синтез білка”.

Девіз уроку.

… Скрізь, де ми бачимо життя,
ми вважаємо, що воно пов’язано
 з будь-яким білковим тілом, і скрізь,
 де ми бачимо будь-яке білкове тіло,
яке не перебуває в процесі розкладу,

ми без винятку бачимо явища життя.
Ф.Енгельс.

Хід уроку.
І. Організаційний момент.
Психологічна розминка.
Справа “Кольоровий настрій”. (Вчитель пропонує учням виразити свій емоційний стан за допомогою кольорових картинок.

ІІ.  Актуалізація опорних знань.
Вправа “Пригадай”.
1.      Що таке цитоплазма?
2.      Який склад і функції гіалоплазми?
3.      В яких станах може перебувати гіалоплазма?
4.      Яка будова рибосоми? Які їхні функції?
5.      Де і як утворюються рибосоми?.

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності.
Скористайтеся знаннями попередніх уроків і пригадайте, які основні органічні речовини клітини вам відомі?

З поміж усіх речовин органічної природи білки посідають особливе місце – вони становлять основу структури живих організмів.
Утворення цих “унікальних молекул життя” відбувається щохвилини.


Проблемне запитання.
Як саме здійснюється синтез білка, ми з’ясуємо сьогодні на уроці.

ІV. Повідомлення теми і мети уроку. (Монітор комп’ютера).

V. Вивчення нового матеріалу.
1.      Структури та речовини, що беруть участь у біосинтезі білка.
2.      Генетичний код і його властивості. Розповідь учителя з використанням таблиці “Генетичний код”.
Властивості генетичного коду:
-         універсальність;
-         триплетність;
-         надлишковість.

VІ.    Інтерактивна вправа.
Робота в творчих групах. (Учні з’ясовують етапи біосинтезу білків).

І група.      Перший етап – транскрипція.
ІІ група.     Другий етап – трансляція.
Метод “Дискусії”.

Проблемне запитання.
         Які можливості штучного синтезу білків для діагностування та лікування хвороб людини?

VІІ.   Рефлексія.





















Урок 31

Хромосоми, каріотип, мейоз.

Мета.
Освітня. Продовжити формувати знання учнів про поділ клітин на прикладі мейозу; ознайомити із особливостями редукційного поділу; розкрити біологічну роль хромосом у процесі розмноження, росту та розвитку організму; дати поняття каріотип.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси на прикладі мітозу та мейозу, уміння співставляти, аналізувати та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до живих організмів.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1.Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, математика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: мейоз, каріотип, гаплоїдний набір хромосом, кон’югація, кросинговер.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Уважно прочитати фази, виправити помилки, тобто поміняти місцями назви фаз та поставити їх у необхідній послідовності.
Метафаза.
- біля полюсів деспіралізуються хромосоми;
- утворюються ядерні оболонки;
- утворюються ядерця;
- розчиняється веретено поділу;
- формується борозна поділу, яка поглиблюється і ділить цитоплазму і органоїди між двома дочірніми клітинами приблизно порівну;
- утворюються дві дочірні клітини генетично ідентичні материнській клітині.
Профаза.
- хромосоми спіралізуються, кожна з них складається з двох хроматид;
- ядерна мембрана фрагментується і зникає;
- ядерце зникає;
- центріолі клітинного центру розходяться до полюсів;
- починає формуватися веретено поділу.
Телофаза.
- нитки веретена поділу скорочуються;
- сестринські хроматиди роз'єднуються в області центромер і перетворюються на хромосоми, які рухаються до протилежних полюсів клітини;
- до кожного полюса відходить хромосом стільки ж, скільки було у материнській клітині.
Анафаза.
- хромосоми шикуються в площині екватора, утворюючи «материнську зірку»;
- нитки веретена поділу прикріплені до центромер хромосом.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Метою нашого уроку будуть відповіді на запитання:
- Чим відрізняються соматичні клітини від гамет?
- Як утворюється гаплоїдний набір хромосом?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Мейоз – особливий спосіб поділу соматичних клітин, під час якого відбувається зменшення – редукція – кількості хромосом і перехід клітин із диплоїдного у гаплоїдний стан. Він складається з двох послідовних поділів – редукційного та екваційного.
 Процеси, що відбуваються в інтерфазі мейозу, ідентичні тим, що в мітозі: інтенсивний синтез білка, збільшення поверхні клітинних мембран, реплікація ДНК.
 Розповідь про послідовність фаз мейозу з використанням електронної дошки або динамічних посібників на магнітній дошці.
 Каріотип – сукупність хромосом соматичної клітини. Особливості каріотипу певного виду залежать від кількості, розмірів і форми хромосом. Стабільність каріотипу забезпечує існування виду в природі. У всіх соматичних клітинах певного організму міститься певна кількість хромосом. У всіх організмів одного виду число хромосом в клітинах однакове: у хатньої мухи — 12, у дрозофіли — 8, у кукурудзи — 20, у полуниці — 56, у рака річкового — 116, у людини — 46, у шимпанзе, таргана и перця — 48. Число хромосом не залежить від організації виду і не обов’язково вказує на спорідненість.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.



V. Узагальнення та систематизація знань.
1. Порівняльна характеристика мітозу та мейозу.
2. Значення мейозу: редукційний поділ – мейоз – становить собою досконалий механізм. Який забезпечує сталість каріотипу видів, що розмножуються статевим способом. Диплоїдний набір хромосом відновлюється під час злиття гамет при заплідненні. Мейоз також забезпечує спадкову мінливість організмів.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.









































Урок 32

Клітинний цикл. Мітоз.

Мета.
Освітня. Продовжувати формувати знання в учнів про структурну і функціональну одиницю живого – клітину; розкрити особливості клітинного циклу та мітозу; дати поняття інтерфаза, профаза, метафаза, анафаза, телофаза, веретено поділу; звернути увагу на значення мітотичного поділу в розвитку організмів.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні процеси, визначати особливості їх перебігу та біологічну роль; розвивати навички розпізнавання фаз мітозу; уміння виділяти головне та робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати почуття гордості за досягнення вчених у вивченні цитології та розуміння матеріальної єдності органічного світу і необхідність охорони природного середовища від забруднення.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно - рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання лабораторної роботи
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем або схематичних малюнків.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний:  психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, математика.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: мітоз, хромосоми, центромера, диплоїдний набір хромосом, інтерфаза, профаза, метафаза, анафаза, телофаза, веретено поділу.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Щоб актуалізувати знання учнів та підготувати їх до сприйняття нового матеріалу доцільно провести усний термінологічний диктант, де за 5-7 хв. з’ясувати рівень цитологічних знань учнів.

1. Клітина – це ………………
2. Хромосоми містяться у …………………
3. Біосинтез білків відбувається на ………………
4. До одномембранних органел клітини належать ……………..
5. Мітохондрії називають енергетичними ……………..
6. Пластиди поділяють на лейкопласти ………., ……………..
7. Мономерами білків є …………, кількість яких …………
8. т-РНК має вигляд …………………
9. У центрі молекули хлорофілу знаходиться атом …………….
10. ………………………………..

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Життя починається із заплідненої яйцеклітини, а потім починається процес поділу цієї клітини далі, поки не утвориться і не народиться організм. Але після народження процес поділу клітин продовжується. Тому сьогодні ми повинні з’ясувати завдяки чому організми ростуть, чому кількість хромосом у клітинах певного виду залишається однаковою до кінця життя?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Клітини розмножуються поділом. Період існування клітини між початком її двох послідовних поділів або ж від початку поділу до загибелі називають клітинним циклом. Тривалість клітинного циклу у різних організмів неоднакова: у бактерій усього 20-30 хв. за сприятливих умов, у клітин еукаріотів 10-80 годин і більше.
Складається клітинний цикл із періодів поділу – фаз та проміжку до початку наступного поділу – інтерфази.
 Профаза. Клітина припиняє виконувати специфічні функції в організмі. Тваринна клітина може змінювати форму та відокремлюватися. У профазі зміни відбуваються як у цитоплазмі, так і в ядрі клітини. Найважливіші ознаки профази — конденсація хромосом, розпад ядерець і початок формування веретена поділу. У результаті руйнації цитоскелету вивільняються молекули тубуліна, з яких будується веретено поділу (ахроматинове веретено, мітотичне веретено). Центріолі починають розходитись до полюсів клітини. Кожна пара центріолей стає частиною мітотичного центру, від якого променями розташовуються мікротрубочки, утворюючи «зірку». Так починає утворюватись веретено поділу. Ядерна оболонка під дією ферментів лізосом розпадається на дрібні фрагменти, поступово зменшуються і зникають ядерця. Хромосоми у зоні колишнього ядра спіралізуються. Спочатку вони розміщені хаотичним клубком, хоча вже видно, що кожна складається з двох спіралеподібних ниток — хроматид, які прилягають одна до одної по всій довжині, але сполучені між собою лише в ділянці первинної перетяжки (центромери). Потім вони коротшають і товщають, через деякий час їх уже добре видно у світловий мікроскоп, можна підрахувати їхню кількість, розглянути форму. З кожного боку центромери у хромосом утворюються кінетохори, від яких простягаються кінетохорні нитки таким чином, що кожна хромосома зв’язана з кожним з полюсів. Короткі ахроматинові нитки прикріплені одним кінцем до центромери, а іншим до центріолей, а довгі зв'язують обидва полюси веретена. За своїм хімічним складом це білки, які здатні до скорочення. Під дією протилежно направлених сил хромосома рухається до екваторіальної області.
 Метафаза. Третя стадія мітозу триває досить довго. Усі хромосоми перестають рухатися і розташовуються таким чином, що їхні центромери лежать в одній площині, утворюючи так звану «метафазну пластинку» або «материнську зірку», перпендикулярно до ниток ахроматинової фігури. Вона тримається завдяки веретену поділу. Кожна хромосома утримується завдяки парі кінетохорів та ниток, що йдуть до протилежних полюсів. Хромосоми в цей час мають найменші розміри, під мікроскопом добре видно, що вони складаються з двох сполучених між собою в первинній перетяжці хроматид. Структуру кожної хромосоми видно особливо чітко. У клітинах організму людини найбільші хромосоми в цей період мають розміри близько 10 мкм, а найменші — близько 2 мкм. Визначення числа і вивчення структури хромосом зазвичай проводять у цій стадії. Вивчення деталей будови хромосом метафазної пластинки має дуже велике значення для діагностики захворювань людини, обумовлених порушенням будови хромосом. У кінці метафази завершується процес відокремлення сестринських хроматид одна від одної. Останнім місцем, де контакт між хромосомами зберігається, є центромера. Після поділу центромери кожна хроматида стане самостійною дочірньою хромосомою. Метафаза різко закінчується розділенням двох кінетохорів кожної хромосоми.
 Анафаза. Це найкортша фаза, триває декілька хвилин. В’язкість цитоплазми зменшується, парні хроматиди (це одна хромосома) майже одночасно розділяються і починають порівняно швидко переміщуватися до протилежних полюсів клітини. Кожна хроматида при цьому стає самостійною хромосомою. Хромосоми, що розходяться, мають форму зігнутих під гострим кутом ниток, причому місце згину розташоване в ділянці центромери і спрямоване до полюса клітини, а кінці хромосом — до її центру. Нитки ахроматинового веретена при цьому скорочуються. Кількість хромосом, які рухаються до протилежних полюсів, і їхня структура однакові. Рух усіх хромосом в анафазі розпочинається одночасно внаслідок скорочення ниток ахроматинової фігури. Наприкінці анафази починається їхня поступова деспіралізація.
 Телофаза. У цій заключній фазі завершуються процеси утворення двох дочірніх клітин з материнської. Телофаза починається після того, як дочірні хромосоми, що складаються з однієї хроматиди, досягли полюсів клітини і припинили рух. Після цього вони деспіралізуються, внаслідок чого утворюються клубки із довгих ниток, які переплітаються одна з одною, що характерно для ядра в період між поділами. Навколо кожного з клубків виникає ядерна оболонка, з'являються ядерця. Таким чином формуються дочірні ядра і набувають будови, характерної для клітини до поділу. Нитки веретена поділу зникають. Клітина поділяється на дві частини шляхом перешнурування в екваторіальній площині (у тварин) або шляхом утворення перетинки з мембран ендоплазматичної сітки (у рослин). Органели клітини при цьому (мітохондрії, комплекс Гольджи, рибосоми тощо) розподіляються між дочірніми клітинами.
 Інтерфаза (від лат. інтер — між і грец. фазіс — поява) — це період між двома послідовними поділами клітини або від завершення останнього поділу до загибелі клітини. В інтерфазі клітина росте, синтезує органічні сполуки та запасає енергію у вигляді макроергічних сполук та готується до поділу. Інтерфаза триває довше, ніж мітоз, до 90 % часу всього клітинного циклу. В інтерфазі розрізняють три послідовні періоди: пресинтетичний, синтетичний і постсинтетичний. У пресинтетичному періоді відбувається активний синтез білків. Інтенсивно процеси біосинтезу відбуваються на синтетичному етапі. У цей час подвоюються молекули ДНК, хроматиди, центріолі, також синтезуються білки, поділяються мітохондрії та пластиди тощо. Молекули ДНК перебувають у хромосомах у деспіралізованому (розкрученому) стані і спрямовують синтетичні реакції в клітині. Під час реплікації подвійний ланцюг ДНК під впливом спеціального ферменту поступово розкручується на два одинарні, і до кожного з них за принципом комплементарності відразу ж приєднуються вільні нуклеотиди. Реплікація молекул ДНК забезпечує подвоєння числа хромосом, тобто кожна із гомологічних хромосом складається з двох хроматид, двох ідентичних молекул ДНК. У подальшому одна потрапляє в одну дочірню клітину, а друга — в іншу. Тому дві дочірні клітини, які виникають внаслідок поділу, отримують весь обсяг біохімічної і генетичної інформації, який містила ядерна ДНК материнської клітини. Постсинтетичний період характеризується синтезом іРНК та рРНК, а також тубулінів — білків мітотичного веретена. У кінці постсинтетичного періоду синтез РНК різко знижується і зупиняється. Інтерфаза закінчується, настає процес поділу клітки — мітоз. Для кожного типу клітин існує певне ядерноплазматичне співвідношення (співвідношення об’єму ядра і цитоплазми). Внаслідок росту клітини об’єм цитоплазми зростає швидше, ніж об’єм ядра, порушується ядерноплазматичне співвідношення, що призводить до поділу клітини.
 Молекулярні процеси, що відбуваються протягом клітинного циклу, є послідовними. Неможливе «повернення» клітинного циклу у протилежний бік. Існує два ключові класи регуляторних молекул, що спрямовують клітинний цикл: це цикліни і циклін-залежні кінази. Л. Хартуелл, Р. Хунт і П. Нерз отримали Нобелівську Премію в галузі Медицини і Фізіології 2001 року за відкриття цих центральних молекул у регуляції клітинного циклу.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Цикл клітинного поділу - це серія подій в еукаріотичній клітині між одним поділом клітини і наступним. Таким чином, це процес, завдяки якому одна клітина (така як запліднена яйцеклітина) розвивається у сформований організм, і процес, завдяки якому відновлюються волосся, шкіра, клітини крові, а також деякі внутрішні органи.
 Мітотичний поділ забезпечує точну передачу спадкової інформації від материнських клітин дочірнім протягом будь-якої кількості послідовних клітинних циклів. При цьому зберігається постійність числа хромосом та вмісту молекул ДНК в ядрі в усіх дочірніх клітинах.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.




Урок 33

Обмін речовин і енергії в клітині.

Мета.
Освітня. Розширити в учнів знання про обмін речовин та енергії, набуті у 9 класі; ознайомити із поділом обміну речовин на пластичний та енергетичний;  розкрити особливості процесів метаболізму.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати реакції пластичного та енергетичного обмінів та уміння розкривати взаємозв’язок між ними; розвивати увагу, пам’ять, спостережливість та впевненість у своїх поглядах.
Виховна. Виховувати у розумінні учнів розуміння того, що всі живі системи пов’язані між собою за допомогою обміну речовин та енергії між організмами та довкіллям.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. нформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда,
повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: хімія, екологія, історія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м\м дошка.
Основні поняття та терміни: метаболізм, анаболізм, катаболізм, пластичний обмін, енергетичний обмін, автотрофи, гетеротрофи, міксотрофи, аероби, анаероби.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Робота в групах, які розкривають в ігровому та науковому вигляді процеси мітозу та мейозу в клітинах. Кожна група задає запитання один одному, працює з ілюстраціями, на яких зображені фази цих процесів та ділиться цікавою інформацією щодо значення мітозу та мейозу для продовження роду і безперервності поколінь.

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Клітина – найменша структурна і функціональна одиниця живого, яка склалася історично.  Які ж найважливіші процеси роблять клітину єдиним цілим?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Більшість клітин тіла і організми належать до відкритих біологічних систем. Їхнє існування можливе лише завдяки надходженню в них із зовнішнього середовища поживних речовин, їхніх перетворень та виведення назовні продуктів життєдіяльності. Сукупність цих процесів називається обміном речовин або метаболізмом. Обмін речовин – загальна властивість, характерна для всіх живих організмів, що полягає в обміні речовинами, енергією та інформацією із середовищем. Умовно обмін поділяють на дві частини – зовнішній обмін, що здійснюється через поверхневий апарат та внутрішній обмін – метаболізм.
 Обмін речовин поділяють на два взаємозалежних процеси:
- анаболіз (асиміляція), що протікає із затратами енергії;
- катаболізм (дисиміляція), що протікає із звільненням енергії.
Завдяки процесам обміну речовин та перетворення енергії забезпечується підтримання гомеостазу за змін умов навколишнього середовища. Підтримання гомеостазу – необхідна умова нормального функціонування будь-якої біологічної системи.
Для живих організмів нашої планети основним джерелом є сонячне світло, завдяки якому задовольняються всі енергетичні потреби. Розповідь з повідомленнями учнів про автотрофів, гетеротрофів та міксотрофів.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
 Робота з роздатковим матеріалом, м\медійною дошкою, підручником над етапами енергетичного обміну: підготовчим, безкисневим, кисневим.
  Найважливішим на безкисневому етапі енергетичного обміну є розщеплення в клітинах молекул глюкози шляхом гліколізу на дві молекули піровиноградної (С3Н4О3) або молочної кислоти (С3Н6О3) у м'язових клітинах:
У процесі розпаду глюкози беруть участь 13 різних ферментів, фосфорна кислота і АДФ. Під час гліколізу виділяється 200 кДж енергії . 84 кДж використовується на синтез 2х молекул АТФ, а решта (116 кДж) використовується у вигляді теплоти.
Значення гліколізу: організм дістає енергію в умовах дефіциту кисню.
  Після завершення гліколізу настає друга стадія - кисневе розщеплення. Процес кисневого розщеплення описується рівнянням:
Це дихання. При цьому виділяється енергія (2600 кДж) частина якої розсіюється у вигляді тепла (45%), 55% перетворюється в енергію хімічних зв'язків АТФ (1440 кДж).

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Виберіть із переліку процесів, що відбуваються із затратами енергії та із вивільненням:
- рух тіла або його частин;
- проведення нервового імпульсу;

- повітряне дихання;
- анаеробне дихання;
- скорочення м’язів;
- біосинтез білка;
- виділення поту;
- поділ клітин;
- розумова діяльність.


VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.



































Урок 35

Віруси їх будова та функції, життєві цикли.

Мета.
Освітня. Сформувати в учнів знання про віруси як неклітинні форми життя та внутрішньоклітинні паразити; розглянути особливості будови, життєві цикли та різноманітність вірусів, а також можливі шляхи появи вірусів на планеті; дати поняття віріон, бактеріофаг, прості та складні віруси;  актуалізувати проблему, встановити рівень обізнаності учасників семінару та їх ставлення до проблеми ВІЛ/ СНІД у та інших вірусних захворювань; надати інформацію   щодо епідеміологічної ситуації в Україні і сформувати впевненість   актуальності роботи щодозапобіганню розповсюдження інфекції.
Розвиваюча. Розвивати уміння учнів порівнювати неклітинні та клітинні форми життя, робити відповідні висновки та узагальнення.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого здоров’я та оточуючих людей.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина, екологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, диски.
Основні поняття та терміни: вірус, вірусологія, бактеріофаг, віріон, прості віруси, складні віруси, ревертаза, ДНК-вмісні віруси, РНК-вмісні віруси.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
- Які властивості мають живі організми?
- Що є елементарною структурною і функціональною одиницею живого?
- Чому клітини є відкритими біологічними системами?
- Чи можуть існувати організми, яким властива тільки одна властивість із всіх властивостей живого?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Проблемне запитання.
Чи може живий організм бути отрутою?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 З вивченого раніше ми знаємо, що живі організми – це комплекси із складних органічних сполук. Їхнє тіло складається із однієї або багатьох клітин, що функціонально взаємодіють і утворюють єдине ціле. Але в процесі еволюції з’явились структури, що складаються з нуклеїнової кислоти і білкової молекули. Вони можуть перебувати поза клітиною, не виявляючи жодних властивостей живого. Потрапляючи в клітину, ці структури використовують її органели і молекули для здійснення процесу власного розмноження. Нові частини, опинившись у навколишньому середовищі, знову не виявляють жодних властивостей живого. Такими організмами є віруси. Вони становлять окреме царство живої природи – царство Віра – Vira, що означає – отрута.
 !Прослухати повідомлення учнів про історію відкриття вірусів, про науку вірусологію.
 Після відкриття вірусів Д.Івановським, вчених тривалий час вони не привертали до уваги із-за труднощів у вивченні. Але успіхи молекулярної біології привели до того, що таємниці вірусів було відкрито.
Гіпотези походження вірусів:
1. Гіпотеза регресивної еволюції – віруси виникли з клітин, які втратили більшість органел.
2. Гіпотеза паралельної еволюції – віруси виникли в прадавні часи незалежно від клітин, використовуючи їхні можливості для перетворення енергії та синтезу білків.
3. Гіпотеза «скажених генів», висунута Джеймсом Уотсоном, твердить про те, що віруси як ділянки спадкового матеріалу клітин набули здатність існувати самостійно.
На сьогоднішній день не отримано переконливих доказів на підтримку чи спростування жодної гіпотези.
!Розповідь вчителя, повідомлення учнів з використанням слайдів про будову вірусів, про поділ на прості та складні віруси.
 На основі багаторічних досліджень визначені такі властивості вірусів:
- неклітинна будова;
- облігатний паразитизм у прокаріотичних та еукаріотичних клітинах, тобто паразит здатний жити лише в певних умовах;
- використання органел клітини-хазяїна для синтезу нових вірусних частин;
- відсутність власного обміну речовин;
- відсутність проявів життєдіяльності поза клітиною-хазяїном;
- відсутність росту;
- здатність до кристалізації. Багато властивостей вірусів не притаманні іншим організмам. Ще одна важлива відмінність вірусів від клітин полягає в їхньому унікальному способі утворювати віріони внаслідок самозбирання, утворюючи симетричні структури. Залежно від виду вірусу, вібріони можуть мати ікосаедричний, спіральний або змішаний типи симетрії.
Поза клітинами живих організмів, тобто у зовнішньому середовищі, віруси перебувають у вигляді окремих часток – віріонів.
Всі віруси здатні здійснювати процес синтезу молекул ДНК на молекулах РНК. У них для цього є спеціальний фермент – ревертаза. Такого ферменту жодні живі клітини не мають.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

 Складання схеми «Життєвий цикл вірусів»


 Робота з роздатковим матеріалом за розділами:
- віруси рослин;
- віруси тварин;
- віруси людини;
- віруси бактерій – бактеріофаги.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Віруси, як і всі живі організми побудовані з органічних речовин, вони можуть вступати у симбіотичний зв’язок – паразитизм, їм також властиві спадковість і мінливість. Як і всі живі об’єкти, віруси здатні до розмноження, генетичної мінливості, адаптації до умов навколишнього середовища. Все це свідчить про належність вірусів до живої частини біосфери.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.








Урок 36

Роль вірусів в житті людини. Профілактика вірусних хвороб людини. Профілактика ВІЛ- інфекції СНІДу

Мета.
Освітня. Завершити формування в учнів знань про неклітинні форми життя на прикладі значення вірусів у природі та житті людини; ознайомити із різноманітністю вірусних інфекцій людини і тварин; розкрити поняття «епідемія», «пандемія»,патогенність»; актуалізувати проблему, встановити рівень обізнаності учасників семінару та їх ставлення до проблеми ВІЛ/ СНІД у та інших вірусних
захворювань; надати інформацію   щодо епідеміологічної ситуації в Україні і сформувати впевненість   актуальності роботи щодо запобіганню розповсюдження інфекції.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати віруси з іншими представниками рослинними і тваринними організмами; вміння аналізувати результати наукових дослідів.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до власного здоров’я та оточуючих людей – здійснювати валеологічне виховання; сприяти формуванню дотримання основних гігієнічних норм і правил життєдіяльності.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина.
Форми та методи роботи:тренінг,робота в парах, дискусія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, слайди; аркуші формату А4 з написами «Так», «Ні», «Не знаю», аркуші з запитаннями, інформаційні матеріали
Основні поняття та терміни: патогенність, епідемія, пандемія, епідеміологія, СНІД, ВІЛ, пташиний грип


Девіз уроку

 «Вітаючи людину, ми бажаємо їй здоров’я, бо – це здатність
 до праці, розвиток особистості, самоствердження та
 щастя людини»
Ніконтас Віталія

ХІД  УРОКУ
І. Організація класу.
Наш урок починається з посмішки. Усмішка чарівна річ, вона може бути єдиною розрадою і втіхою, рятувальним колом у важку хвилину. Усміхнись над своїми бідами – гіркота від них зникне, усміхнись своєму супротивнику, зникне його озлобленість. Усміхнись і над своїм озлобленням – зникне і воно.

ІІ. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
 Бліц-повторення знань у групах:
- відкриття пріонів;
- будова та властивості пріонів;
- механізми дії пріонів;
- пріонні захворювання;
- шляхи зараження пріонами;
- міри профілактики пріонних хвороб.
Запитання і відповіді даються у швидкому темпі: хто затягує запитання або відповіді, отримує «-» для своєї групи.
Дискусія. Проблемне запитання. Лист до лікаря.
« Застуди в нашій родині традиційно зустрічаються рано – з першими осінніми дощами і похолоданнями. І легким цей період не буває. Хворіємо тривало, декілька разів на сезон. А в дітей застуда часто переходить у бронхіт або запалення легень. Чи є засоби, які ретельно допомагають уникнути цьому?»

ІІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 У минулих століттях від багатьох хвороб гинули тисячі та мільйони людей, наприклад, від віспи, грипу. Чим пояснити ці дані? Чому не всі люди хворіють? Чому після перенесення хвороби, люди більше не хворіють на таку хворобу? Які заходи можна використовувати для запобігання вірусних інфекцій?

Проблема СНІД – одна з найважливіших і трагічних для всього людства, яка стала такою з кінця ХХ століття: за даними ВООЗ на 2007 рік , у світі офіційно було зареєстровано понад 40 млн. ВІЛ – інфікованих і 16 млн. осіб вже померло від СНІД. Але ключовим моментом цієї проблеми є не ця страшна статистика, а те, що навіть вона не змінює ставлення людей до неї.
Ще десять років тому більшість людей могла подумати, що їх ця проблема не торкнеться . Сьогодні так думати і беззастережно жити не можна не лише з міркувань власної безпеки, а й через активну громадську позицію кожного, особливо молоді. Ось чому ви повинні бути  не лише забезпечені достовірною інформацією з цієї проблеми, а й повинні вміти правильно діяти в різних життєвих ситуаціях. Саме тому сьогодні ми з вами проведемо тренінг, який стосується проблеми СНІД, а також обговоримо проблеми, які зустрічаються і при захворюванні на інші вірусні захворювання.

ІV. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 Віруси – організми, які викликають захворювання організмів. Їх, навіть, відносять до окремого царства. Віруси – внутрішньоклітинні паразити прокаріотів та еукаріотів. Віруси рослин не інфікують тварин і людину, і навпаки.
 Пристосування вірусів до паразитизму проявляються в різноманітності способів ефективного зараження хазяїв. Збудники потрапляють через органи дихання, органи травлення, покриви тіла, слизові оболонки. Переносниками збудників є членистоногі: кліщі, комарі. Зараження можливе також при недотриманні санітарних норм при переливанні крові або хірургічних операцій, при статевих контактах, у наркоманів при використанні одного шприца. Але не завжди потрапляння вірусу до організму призводить до розвитку хвороби. Це залежить від чутливості хазяїна, стану його імунної системи, концентрації вірусних частинок та їхньої патогенності.
!Повідомлення учнів про епідемії та пандемії на планеті у минулі століття.
 Науку, що вивчає закономірності перебігу епідемій, тобто досліджує причини виникнення і поширення інфекційних хвороб та застосовує отримані знання для боротьби з ними, називають епідеміологією. !Повідомлення учнів про Д.Заболотного та його внесок у розвиток епідеміології.
 Надійного захисту від більшості вірусних хвороб поки що немає. Антибіотики не завжди діють, тому вірусні хвороби посідають основне місце – 75% в інфекційній патології людини і тварин.
 Вчені доводять, що проникнувши в клітину, вірус спричиняє в ній інфекційні процеси. Розрізняють гострі та хронічні вірусні інфекції. Внаслідок гострої інфекції після розмноження вірусних частинок клітина зазвичай гине. За хронічної інфекції послідовні покоління вірусних частинок утворюються в клітині впродовж тривалого часу. За прихованої інфекції вірусні частинки з інфікованих клітин у довкілля не виходять і їх часто неможливо виявити і в самій клітині (ВІЛ, герпес). Людей із прихованою формою захворювання називають носіями інфекції.

І. Тренінг
Вправа «Інформаційний простір» ( робота в групах)
Методика проведення:
Тренер пропонує учасникам по черзі відповідати на запитання, і залежно від відповіді, розташовуватися в різних частинах кімнати.( Наприклад, ті хто дає відповідь «так», стають справа, «ні» – зліва, «не знаю» – посередині). Завдання тренера – заохочувати учасників до пояснення своєї позиції та дискусії, в ході якої учасники можуть змінювати свою думку, а відповідно, своє місце розташування.
Пропоновані запитання:
Чи має місце епідемія СНІД в Україні?
Чи мусить ВІЛ – інфікована людина повідомляти статевого партнера про наявність у неї ВІЛ – інфекції?
Чи співпадає момент інфікування ВІЛ з початком розвитку СНІД?
Чи може ВІЛ – позитивна людина роками не знати про наявність інфекції в її організмі?

-    Чи існує вірогідність побутового зараження СНІД?
-     Чи потребують ізоляції від оточуючих хворі на СНІД?
Чи має право ВІЛ – інфікована дитина відвідувати загальноосвітню школу?
Чи зменшується відсоток людей в Україні, які інфікувалися ВІЛ статевим шляхом?
Тренерський підсумок. Тренер дає узагальнену оцінку відповідей учасників, окремо зупиняючись на тих запитаннях, на які отримано найбільшу кількість спірних відповідей; наголошує на визначальних моментах, як то – права ВІЛ – інфікованих, методи запобіганню інфікуванню тощо.

ІІ. Зважаючи на тривожні повідомлення з сього світу про поширення пташиного грипу ми сьогодні з вами поговоримо і про дане захворювання. Що треба знати про пташиний грип? Адже про звичайний грип та інші інфекційні хвороби ви вже говорили на минулому уроці.
Робота в парах.
Працюючи з додатковою літературою учні складають пам’ятку  « Що треба знати про пташиний грип». При створені можуть використовувати різні форми оформлення пам’ятки. Презентація робіт учня. Виготовлення спільної пам’ятки

V. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
Робота у групах з даних тем.
1. Вірусні хвороби рослин.
2. Вірусні хвороби тварин.
3. Вірусні хвороби людини.
4. Профілактика вірусних інфекцій.

VІ. Узагальнення та систематизація знань.
 Типи вірусних інфекцій.
1. Гострі інфекції: грип, віспа, кір, характеризуються швидким перебігом захворювання;
2. Латентні інфекції: герпес, що характеризується наявністю латентного періоду, коли вірус перебуває у стані про вірусу, тобто є частиною клітинного геному.
3. Хронічні інфекції, коли вірус постійно присутній у клітинах організму в малій кількості.
4. Повільні інфекції, за яких латентний період становить великий проміжок часу, навіть до 20 років.
Захисні реакції організму проти вірусних інфекцій.
1. У відповідь на проникнення вірусу в організмі людини і тварин виробляються антитіла білкової природи – імуноглобуліни. Вони блокують прикріпні білки вірусу й ті не здатні зв’язуватися з клітинною мембраною.
2. У відповідь на проникнення вірусу можуть вироблятися захисні білки – інтерферони, що пригнічують їх розмноження.
3. Клітинний імунітет – здатність певних видів лейкоцитів розпізнавати інфіковані вірусами клітини і знищувати їх.
4. Організм, що переніс певну вірусну інфекцію, зберігає несприйнятливість до її збудника.

VІІ. Рефлексія.
 Метод ПРЕС.
Дайте відповідь на запитання:
Що ви дізнались про віруси?
Які нові терміни зустріли на уроці?
Які вірусні хвороби пригадали?
Чому СНІД вважають хворобою віку?
Чому грип і пташиний грип небезпечні? Як їх попередити?

VІІІ. Підведення підсумків уроку.

ІХ. Надання та пояснення домашнього завдання.
Підготувати інформацію щодо епідеміологічної ситуації в світі та Україні поширення СНІД та інших вірусних захворювань.

































Урок 37

Пріони, їх будова, поширення.
Мета.
Освітня. Розширити знання учнів про віруси, розглянувши віроїди та пріони; ознайомити із особливостями віроїдів та пріонів, які відрізняють їх від звичайних вірусів; розкрити механізми їх виникнення.
Розвиваюча. Розвивати вміння порівнювати, спів ставляти, аналізувати розглянуте; уміння працювати із додатковою літературою та джерелами масової інформації.
Виховна. Виховувати бережливе ставлення до свого організму та оточуючих людей.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно- рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, сільське господарство.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: віроїди, пріони, капсид, конверсія, агрегація.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
- Роз’яснити, чи дійсно «вірус = інфекція»?
- Віруси прокаріоти, чи ні?
- Чи може планета Земля справитися із вірусами та знищити їх назавжди?

ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 Які неклітинні форми життя існують ще, крім звичайних вірусів?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
 До недавнього часу в підручниках біології про неклітинні форми життя говорилось лише про віруси. Але в кінці ХХ ст.. було відкрито новий тип інфекційних агентів – пріони. Вченим тривалий час не вдавалось з’ясувати причини багатьох небезпечних хвороб. Збудники їх мають ультрамікроскопічні розміри і вільно проходять через бактеріальні фільтри. Вони не культивуються на штучних поживних середовищах. Отже, вони дуже схожі на вірусів, але це лише особливі інфекційні білки – пріони. Відкриття пріонів відбулося у 1982 р. біологом Стенлі Прузінером і вважається одним із визначних наукових досягнень у галузі біології та медицини ХХ ст.. Але дослідження хвороб, що викликаються такими збудниками, відбувалося ще в 60-х роках ХХ ст.., коли Карлтон Гайдучек вивчав хворобу племені Форе в Новій Гвінеї, яку називали «куру» - смерть, що сміється. Ця хвороба має дуже тривалий латентний період – від кількох місяців до кількох років. Вченим було з’ясовано, що збудник передається під час ритуального канібалізму, і збудником його є інфекційний білок. Учений В.Хедлоу звернув увагу на схожість симптомів куру і хвороби «скрепі» в овець. Вони мають декількарічний інкубаційний період. Збудником «скрепі» вважався «повільний вірус», який ніколи не був виділений. А при інфікуванні хворобою куру шимпанзе, симптоми з’являлись через 2-3 роки. Все-таки відлік нової ери у вивченні пріонів належить С.Прузінеру, так як вони є не лише інфекційним, а й загальнобіологічним явищем.
 Що ж являють собою пріони? Пріони – це білкові частки із інфекційними властивостями, які є низькомолекулярними білками фібрилярної структури діаметром 10-20 нм та завдовжки 100-200 нм. За структурою вони нагадують амілоїд – аномальний білок, що часто утворюється під час хронічних захворювань. Від вірусів пріони відрізняються відсутністю у своєму складі нуклеїнової кислоти.  Властивості пріонів:
- відсутність генетичного апарату, тобто вони не мають ні серцевини, ні оболонки;
- досить стійкі до різноманітних фізико-хімічних факторів, до традиційних методів стерилізації, не чутливі до інтерферону і не розпізнаються імунною системою організму як чужорідний білок;
- в організмі можуть з’являтися внаслідок інфікування чи успадкування, а також самочинно утворюватися без впливу будь-яких чинників;
- незалежно від походження захворювання, воно може передаватися інфекційним шляхом.
Пріони – інфекційні білкові частинки, що здатні спричиняти захворювання нервової системи людини і тварин. Пріонові інфекції називають повільними інфекціями.
 На сьогоднішній день у ссавців знайдено лише один білок, що має пріонові властивості. У людини пріони викликають ряд повільних інфекцій: куру, хвороба Крейтцфельдта-Якоба, синдром Герстмана-Штрауслера.  !Прослухати повідомлення учнів про ці хвороби.
 Вивчаючи інфекційне захворювання картоплі, відоме під назвою «веретеноподібність бульб», Теодор Дінер у 1971 р. відкрив віроїди. З’ясувалось, що інфекцію спричиняє одноланцюгова молекула РНК, яка має форму замкненого ланцюга і складається з 375 нуклеотидів. Ця РНК не кодує жодного білка, оскільки самовідтворюється в клітині хазяїна. В інфікованій клітині ця частинка потрапляє до ядра або хлоропласта, де використовує клітинний фермент РНК-полімеразу для відтворення власних молекул. Симптоми захворювання виникають унаслідок активного відтворення молекул РНК віроїду, що спричиняє патологічний процес в інфікованій клітині.


ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Пріони – особливий клас інфекційних агентів, що викликають невиліковні захворювання ЦНС людини і тварин – губкоподібні енцефалопатії. При потраплянні в клітину, пріон перетворює нормальний білок на інфекційну форму, змінюючи третинну структуру. Пріонна форма може накопичуватися в клітині у вигляді кристалів та ниток – фібрил, які й спричиняють патологічні зміни.
 Згідно з сучасними уявленнями, пріони є носіями біологічної інформації нового типу, зашифрованої в конформації білкової молекули.
 Віроїди знайдено лише в рослин: екзокортіс цитрусових, каданг-каданг кокосових, сонячного опіку авокадо. Передаються віроїди від рослини до рослини в результаті механічного ушкодження.

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.
 Підготувати повідомлення про різноманітні інфекційні захворювання та засоби профілактики та боротьби з ними.































Урок 39

Прокаріоти. Особливості їх організації та життєдіяльності. Бактерії. Роль бактерій  у природі та житті людини.

 Мета:
Освітня.  Розширити та поглибити знання учнів про прокаріоти, їх особливості і функціонування. Продовжити формувати знання учнів про еубактерії,їх будовою та процесами життєдіяльності; особливу увагу звернути на особливість їхнього існування у природі. Закріпити знання учнів про бактерії; розкрити значення бактерій у природі та господарській діяльності людини; звернути увагу на профілактику організму від хвороботворних бактерій.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати біологічні об’єкти між собою, аналізувати та робити відповідні висновки та узагальнення; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість. Розвивати уміння порівнювати будову і процеси життєдіяльності бактерій та представників інших царств; уміння спостерігати, аналізувати та робити висновки і узагальнення.
 Виховна. Виховувати бережливе ставлення до навколишнього середовища та розуміння єдності всіх живих організмів.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична( Словесні, наочні, елементи інтерактивних технологій)
Місце уроку в навчальній темі. Поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивний:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН.
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом та слайдами на м\медійній дошці.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва –  вірші, музика.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, медицина, мікробіологія, біотехнологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди. Таблиці «Бактерії», «Синьо-зелені водорості».
Основні поняття та терміни: еубактерії, муреїн. прокаріоти, залізобактерії,  ціанобактерії, інфекція, карантин, штам, пастеризація, стерилізація.



                                                                                                           Девіз уроку:

                                                      «Для того, щоб навчити                 
                                                   іншого, потрібно більше розуму, ніж для
                                                   того, щоб навчитись самому».
М. Монтель

Хід уроку

I. Організаційний момент.
   Ключові слова нашого уроку «одноклітинні організми».
Яким би ви хотіли побачити наш урок? (Побажання учнів). Вчитель запрошує учнів до співпраці.

II. Актуалізація опорних знань.
Форма роботи «Інтелектуальна розминка».
Вчитель задає учням запитання по темі одноклітинні організми. Наприклад:
1. Які організми називаються одноклітинними?
2. Пригадайте представників одноклітинних організмів.

Тестове завдання на “+” та “-“.
1. Бактерії – це одноклітинні організми. –
2. Ціанобактерії мають назву синьо-зелені водорості. +
3. Мікробіологія – це наука про бактерії. –
4. Бактерії самостійно не рухаються. –
5. Коки – паличковидні бактерії. –
6. Лофотрихи мають віяло джгутиків. +
7. Бактерія в перекладі означає “паличка”. +
8. Всі бактерії безбарвні. –
9. Стафілококи – гілочка коків. +
10. Аероби дихають киснем. +
11. Розмноження бактерій залежить від умов.+
12. Циста – міцна оболонка.+
13. Одна і та ж бактерія може бути корисна і шкідлива. +
14. Найбільше бактерій у грунті.+
15. Деякі корисні копалини утворилися за допомогою бактерій.+

III. Мотивація навчальної діяльності.
Світ мікроскопічних істот відкрився перед людством в середині XVII ст. поки люди з допитливим розумом і майстерними руками  не навчилися шліфувати лінзи і використовувати їх для розширення можливостей зору. До того ж навіть філософи ледве відважувалися торкатися того, що не було доступне зору.
За основним положенням клітинної теорії, план будови клітин різних організмів подібний. Будь-яка клітина складається з поверхневого апарату, цитоплазми та ядра. Лише клітини бактерій і ціанобактерій не мають ядра.  А як же еритроцити ссавців чи ситоподібні трубки вищих рослин? Адже вони теж ядра не мають. Річ у тім, що в цих клітинах на початкових етапах розвитку ядро руйнується. А в бактерій і ціанобактерій ядра немає на будь-яких етапах розвитку клітин.
 Повідомлення теми, мети та завдань уроку, задавши проблемне запитання: з якою метою природа створила одноклітинних, колоніальних та багатоклітинних організмів?
Неперевершений вклад у мікробіологічну науку внесли наступні вчені:
- у ХVІ ст. брати Ясени з Голландії сконструювали прилад із збільшувальних стекол для шліфування скла;
- у ХVІІ ст. Г.Галілей виготовив перший мікроскоп;
- у кінці ХVІІ ст. Р Гук та А.Левенгук удосконалили мікроскоп (мікроскоп Левенгука збільшував у 300 р);
- у ХІХ ст. Луї Пастер став засновником науки мікробіології.
 Що це дало для розвитку біології?

Перші бактерії – ціанобактерії – найдавніші істоти, що прокладали шлях життю на Землі. Отже, сьогодні ми повинні з’яувати яке значення бактерій у природі та господарській діяльності Щоб узагальнити знання учнів про бактерії, ми повинні розглянути їхню роль у природі та господарській діяльності людини і зрозуміти, навіщо необхідні ці організми на планеті.

IV. Повідомлення теми, мети уроку.
1.Загальна характеристика одноклітинних організмів.
2.Організми прокаріоти.
3.Особливості еволюції прокаріот.

V. Вивчення нового матеріалу.
1.Інформаційне повідомлення вчителя.
а) Історичний матеріал про відкриття мікроскопа.
б) Надбання Джованні Батиста Амічі, Роберта Броуна, Яна Пуркиньє. Повідомлення можуть підготувати учні.
2. Прокаріоти – найдавніші організми. (Розповідь вчителя з елементами бесіди і демонструванням таблиці)
а) Особливості еволюції.
б) Середовище існування.
в) Особливості організації.
З попередніх класів нам відомо, що особливостями клітинної будови прокаріотів є відсутність ядра, мітохондрій, пластид, комплексу Гольджі, ендоплазматичної сітки та лізосом.
 В залежності від того, яке джерело енергії можуть використовувати прокаріоти, їх ділять на фототрофів, у яких джерело енергії - світло і хемотрофів - джерело енергії - окислювально-відновні реакції. Тому вчені запропонували організми, у яких джерелами електронів в енергетичному процесі є неорганічні речовини називати літотрофними, а ті, у яких - органічні сполуки - органотрофними.
 Прокаріоти – одноклітинні або колоніальні організми, розміри яких не перевищують 10-20 мкм. Надцарство Прокаріотів поділяється на два Царства – Еубактерії і Архебактерії (Археї). Еубактерії в свою чергу поділяються на два Підцарства – Ціанобактерії і Бактерії.
 Царство Архебактерії - одна з груп живих організмів – мікроорганізмів, що дуже відрізняються низкою фізіолого-біохімічних ознак від еубактерій. У них інша будова клітинної стінки, дещо інший склад плазматичної мембрани. Серед Архебактерій є і гетеротрофні, і автотрофні види. Особливості будови клітинної стінки дають змогу деяким архебактеріям мешкати в екстремальних умовах, тобто багато архей - екстремофіли, бо живуть при температурах, часто вище 100 °C. Одні з них знайдено в гейзерах і чорних курцях, інших в дуже холодних середовищах або в надзвичайно солоній, кислій, або лужній воді. Проте, деякі археї — мезофіли, живуть у середовищах, подібних до болота, стічних вод і ґрунту. Наприклад, метаноутворюючі бактерії мешкають в анаеробних ділянках перезволожених грунтів, на болотах, у мулі водойм і очисних споруд. Багато метаногенних архей знайдено в травних трактах тварин, наприклад, жуйних тварин (у рубці)., термітів і людей. Археї не патогенні, і невідомо, щоб які-небудь з них викликали хворобу.
 Характеристика особливостей процесів життєдіяльності прокаріотів: живлення, дихання, розмноження (повідомлення учнів, завдання було задано попередньо).
 Прокаріоти здатні утворювати колонії різної форми. Колонія – це група з’єднаних між собою клітин. Колонії утворюються за рахунок того, після поділу материнської клітини дочірні ще певний час залишаються з’єднаними між собою, утворюючи ланцюжки, грона, пакети… Колонії можуть бути оточені своєрідним чохлом – капсулою зі слизу.
 У багатьох видів прокаріотів за настання несприятливих умов відбувається спороутворення. Спори досить стійкі до дії високих температур, іонізуючого випромінювання, токсичних хімічних сполук… А деякі прокаріоти здатні до утворення цист – інцистування, при якому вся клітина вкривається щільною оболонкою. Цисти прокаріотів стійкі до дії радіації, висушування, але нестійкі до перегрівання. Спори та цисти слугують для поширення прокаріотів за допомогою вітру, води, живих організмів та для забезпечення  зараження.
 У 1866 р. видатний нім. біолог Е.Геккель виділив царство – Протисти, до яких він відніс усіх одноклітинних організмів. Частина сучасних вчених вживає цей термін як назву нетканниного рівня організації – переважно одноклітинних еукаріотичних організмів – рослин, тварин і грибів.
 Повідомлення учнів про особливості організації та процесів життєдіяльності клітин одноклітинних еукаріотів. (після цих повідомлень учні проглядають статтю підручника ст. 221, 223, 224 і визначають моменти, про які учні не повідомили).

 Еубактерії (Справжні бактерії) – це прокаріоти різноманітні за формою клітин та особливостями процесів життєдіяльності. Серед них є і одноклітинні, і колоніальні форми. Одні з них нерухомі, інші здатні пересуватися за допомогою джгутиків чи виділення слизу. Рух може бути настільки швидким, що за секунду вони долають відстань, що дорівнює приблизно 20 їхнім діаметрам.
 Особливе місце серед справжніх бактерій належить ціанобактеріям, яких відомо понад 2 тисячі видів. Мешкають вони переважно у прісних водоймах та грунті, деякі у морях, також можуть вступати у симбіоз з іншими організмами (лишайники). Окремі клітини та колонії забарвлені у різні кольори – від синьо-зеленого (звідси назва), до червоного чи чорного.
 На відміну від Справжніх бактерій, до складу клітинної стінки архебактерій входить особлива сполука муреїн. Серед справжніх бактерій є гетеротрофи (сапротрофи, паразити, мутуалісти, коменсали) та автотрофи (фототрофи та хемотрофи). Фототрофи – це зелені бактерії, пурпурові сірчані та несірчані ціанобактерії). До хемотрофів належать нітрифікуючі бактерії, залізобактерії, безбарвні сіркобактерії.
 Еубактеріі - рід грамнегативних анаеробних бактерій, типової нормальної мікрофлори кишечнику людини. Не утворюють спор. Форма найчастіше паличкоподібна.
 Деякі види еубактерій можуть перетворювати холестерин в копростанол, брати участь у декон'югації жовчних кислот. Багато еубактеріі метаболізують вуглеводи і пептони з накопиченням масляної, оцтової, мурашиної та інших органічних кислот, використовуваних ентероцитами в обмінних процесах. Більшість видів еубактерій (28 з 30) є сахаролітичними, тобто здатними ферментувати вуглеводи з накопиченням суміші коротко жирних кислот. Окремі штами сахаролітичних еубактерій також можуть синтезувати вітаміни, зокрема кобаламін, амінокислоти (аланін, валін, ізолейцин), розщеплювати целюлозу, брати участь в обміні стероїдних гормонів.
 Термін еубактеріі також вживається як синонім терміну "бактерії", найчастіше одноклітинних і підкреслює відмінність "справжніх бактерій" від "архей".
 Еубактеріі відносяться до основної резидентної мікрофлори як тонкої, так і товстої кишки людини. Еубактеріі рідко зустрічаються у дітей, що знаходяться на грудному вигодовуванні, в той же час можуть виявлятися у дітей, що знаходяться на штучному вигодовуванні в кількості, що відповідає нормі дорослої людини. Еубактеріі входять до складу мікрофлори піхви у чверті всіх здорових жінок.
 Приблизно половина видів еубактерій можуть брати участь у розвитку запалення ротової порожнини, формуванні гнійних процесів в плеврі і легенях, інфекційного ендокардиту, артриту, інфекцій сечостатевої системи, сепсису, абсцесів мозку і прямої кишки, післяопераційних ускладнень.

Зачитуючи наступні пункти, клас працює над обговоренням даного твердження:
1. Ціанобактерії зробили можливість існування на планеті грибів. рослин, тварин.
2. Мікроорганізми, існуючи скрізь, є основними редуцентами органічних решток.
3. Бактерії гниття відіграють санітарну роль на планеті..
4. Сапротрофні бактерії здійснюють процеси ґрунтоутворення.
5. Деякі (азотфіксуючі) бактерії засвоюють з грунту азот і перетворюють його на доступну для споживання рослинами форму.
6. За участю бактерій відбувається утворення газу та нафти.
7. Молочнокислі та оцтовокислі бактерії використовують для отримання кисломолочних, оцтовокислих продуктів та силосування.
8. Бактерії використовують для отримання кисломолочних продуктів, оцтовокислих, дублення шкур, виготовлення волокна з льону.
9. У мікробіологічній промисловості застосовують для отримання антибіотиків, вітамінів, гормонів, ферментів.
10. Деякі бактерії, що живуть у травному каналі хребетних, розщеплюють целюлозу до цукрів, синтезують деякі вітаміни та запобігають розмноженню хвороботворних мікробів.
11. Використовують для знищення комах-шкідників, підвищення врожайності, очищення стічних вод.
12. Перебуваючи у симбіозі з грибами, ціанобактерії утворюють лишайники.
13. Викликають хвороби – туберкульоз, тиф, чуму, ангіну, дифтерію, ботулізм…
14. Створюють “цвітіння” води разом з водоростями, чим спричиняють пошкодження водоймищ.
15. На плантаціях рису ціанобактерії використовують як добриво, завдяки їх здатності до азотфіксації.
16. Значна роль бактерій у селекційній роботі та біотехнології.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.
Робота з м\медійною дошкою, де зображені клітини всіх царств.
 Прочитавши наступний текст порівняти клітини:
- рослин та описаних еубактерій;
- тварин та описаних еубактерій;
- грибів та описаних еубактерій.
 Клітини еубактерій дуже малі і разом з тим дуже розрізняються за розмірами: від карликових форм (діаметром близько 0125 мкм) до гігантів, довжиною до 10 мкм. У природних субстратах (мулах, грунтах) можна зустріти Стебелькові бактерії, що досягають в довжину разом зі стеблинкою 100 мкм і більше. Отже, гіганти перевищують карликів по розмірах в 100 і 1000 разів. Більшість паличкоподібних бактерій по довжині не перевищують 5 мкм, по товщині 1 мкм.

Розподіл на три групи, кожна з яких працюючи із джерелами (у класі підручник, слайди і малюнки, а вдома додаткова література та інтернет-ресурси), визначають роль бактерій у природі та житті людини:
- роль у біосфері;
- корисна роль у житті та господарстві людини;
- негативна роль  по завданню шкоди здоров’ю та господарству людини.

V. Рефлексія.
Метод «Навчаючи – вчусь» (учні працюють в парах) один учитель, другий учень, працюють над запитаннями.
1.Які особливості еволюції прокаріотів?
2.Чому прокаріотичні екосистеми мають обмежену здатність до саморегуляції?

VІ. Узагальнення та систематизація знань.
Дати відповіді на запитання:
1. Коли виникли бактерії?
2. Хто і коли першим відкрив бактерії?
3. Яку будову має бактеріальна клітина?
4. Чому бактерії – прокаріоти?
5. Що можна побачити в клітині бактерії у світловий мікроскоп?
6. Що можна побачити в клітині бактерії в електронний мікроскоп?

Запис у зошит правил профілактики від хвороботворних бактерій.
- Щоб запобігти поширенню хвороботворних бактерій, хворих людей та тварин потрібно ізолювати від здорових до моменту одужання. Ці заходи мають назву карантин.
- Профілактичні щеплення, наприклад проти дифтерії, правця. У такому разі в організм людини чи тварини вводять убитих або послаблених збудників захворювання. Унаслідок цього в організмі формуються захисні реакції, які забезпечують несприйнятність до збудників захворювання впродовж тривалого часу або навіть усього життя.
- Щоб підвищити стійкість організму до збудників захворювань, слід регулярно вживати вітаміни, загартовуватися, споживати лише кип'ячену воду, правильно кулінарно оброблені харчові продукти, дотримуватись особистої гігієни.

Накреслити схему «Місце бактерій у живій природі».

VII.Підведення підсумків уроку.
 Психорегулююча  вправа. Заплющ очі і подумки проглянь урок від початку до кінця. Якщо тобі все вдалось – усміхнись.

VIII.Домашнє завдання.
Опрацювати текст підручника. Підготуватися до семінару «Профілактика бактеріальних хвороб людини».
Поміркуйте! Чому життя на Землі без бактерій було б неможливе?


























Урок 40

Одноклітинні  прокаріоти: структурно- функціональні  особливості, спосіб життя і поширення в природі.

Мета.
Освітня. Сформувати знання про одноклітинні організми: прокаріоти як цілісні організми; особливу увагу звернути на їхні основні життєві функції; ознайомити із явищем колоніальності як еволюційним підвищенням організації груп живих організмів, розширити та поглибити знання учнів про прокаріоти, їх особливості і функціонування,залізобактерії,  ціанобактерії.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати прокаріоти, одноклітинні та колоніальні організми між собою; уміння виділяти при цьому основне та важливе; уміння логічно мислити та робити висновки.
Виховна. Виховувати матеріалістичні погляди на розуміння взаємозв’язків та єдності у живій природі.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.(Словесні, наочні, елементи інтерактивних технологій)
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, м\медійна дошка
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом та м\медійною дошкою.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, мікробіологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди, таблиці «Бактерії», «Синьо-зелені водорості».
Основні поняття та терміни: прокаріоти, еукаріоти, автотрофи, гетеротрофи, клітинний рівень життя, вольвокс, одноклітинні організми, колоніальні організми.

                                                                                                           Девіз уроку:
                                                      «Для того, щоб навчити                 
                                                   іншого, потрібно більше розуму, ніж для
                                                   того, щоб навчитись самому».
М. Монтель

Хід уроку

I. Організаційний момент.
   Ключові слова нашого уроку «одноклітинні організми».
Яким би ви хотіли побачити наш урок? (Побажання учнів). Вчитель запрошує учнів до співпраці.

II. Актуалізація опорних знань.
Форма роботи «Інтелектуальна розминка».
Вчитель задає учням запитання по темі одноклітинні організми. Наприклад:
1. Які організми називаються одноклітинними?
2. Пригадайте представників одноклітинних організмів.

- Повторення знань про клітинний рівень життя та клітинну теорію.
- Яке значення знань для біології та медицини має дослідження клітини?
- З якими прокаріотами та еукаріотами ви вже знайомі з попередніх класів чи тем?
- Перерахувати основні процеси життєдіяльності клітин.

III. Мотивація навчальної діяльності.
Світ мікроскопічних істот відкрився перед людством в середині XVII ст. поки люди з допитливим розумом і майстерними руками  не навчилися шліфувати лінзи і використовувати їх для розширення можливостей зору. До того ж навіть філософи ледве відважувалися торкатися того, що не було доступне зору.
За основним положенням клітинної теорії, план будови клітин різних організмів подібний. Будь-яка клітина складається з поверхневого апарату, цитоплазми та ядра. Лише клітини бактерій і ціанобактерій не мають ядра.  А як же еритроцити ссавців чи ситоподібні трубки вищих рослин? Адже вони теж ядра не мають. Річ у тім, що в цих клітинах на початкових етапах розвитку ядро руйнується. А в бактерій і ціанобактерій ядра немає на будь-яких етапах розвитку клітин.
 Повідомлення теми, мети та завдань уроку, задавши проблемне запитання: з якою метою природа створила одноклітинних, колоніальних та багатоклітинних організмів?

IV. Повідомлення теми, мети уроку.
1.Загальна характеристика одноклітинних організмів.
2.Організми прокаріоти.
3.Особливості еволюції прокаріот.

V. Вивчення нового матеріалу.
1.Інформаційне повідомлення вчителя.
а) Історичний матеріал про відкриття мікроскопа.
б) Надбання Джованні Батиста Амічі, Роберта Броуна, Яна Пуркиньє. Повідомлення можуть підготувати учні.

2. Прокаріоти – найдавніші організми. (Розповідь вчителя з елементами бесіди і демонструванням таблиці)
а) Особливості еволюції.
б) Середовище існування.
в) Особливості організації.

З попередніх класів нам відомо, що особливостями клітинної будови прокаріотів є відсутність ядра, мітохондрій, пластид, комплексу Гольджі, ендоплазматичної сітки та лізосом.
 В залежності від того, яке джерело енергії можуть використовувати прокаріоти, їх ділять на фототрофів, у яких джерело енергії - світло і хемотрофів - джерело енергії - окислювально-відновні реакції. Тому вчені запропонували організми, у яких джерелами електронів в енергетичному процесі є неорганічні речовини називати літотрофними, а ті, у яких - органічні сполуки - органотрофними.
 Прокаріоти – одноклітинні або колоніальні організми, розміри яких не перевищують 10-20 мкм. Надцарство Прокаріотів поділяється на два Царства – Еубактерії і Архебактерії (Археї). Еубактерії в свою чергу поділяються на два Підцарства – Ціанобактерії і Бактерії.
 Царство Архебактерії - одна з груп живих організмів – мікроорганізмів, що дуже відрізняються низкою фізіолого-біохімічних ознак від еубактерій. У них інша будова клітинної стінки, дещо інший склад плазматичної мембрани. Серед Архебактерій є і гетеротрофні, і автотрофні види. Особливості будови клітинної стінки дають змогу деяким архебактеріям мешкати в екстремальних умовах, тобто багато архей - екстремофіли, бо живуть при температурах, часто вище 100 °C. Одні з них знайдено в гейзерах і чорних курцях, інших в дуже холодних середовищах або в надзвичайно солоній, кислій, або лужній воді. Проте, деякі археї — мезофіли, живуть у середовищах, подібних до болота, стічних вод і ґрунту. Наприклад, метаноутворюючі бактерії мешкають в анаеробних ділянках перезволожених грунтів, на болотах, у мулі водойм і очисних споруд. Багато метаногенних архей знайдено в травних трактах тварин, наприклад, жуйних тварин (у рубці)., термітів і людей. Археї не патогенні, і невідомо, щоб які-небудь з них викликали хворобу.
 Характеристика особливостей процесів життєдіяльності прокаріотів: живлення, дихання, розмноження (повідомлення учнів, завдання було задано попередньо).
 Прокаріоти здатні утворювати колонії різної форми. Колонія – це група з’єднаних між собою клітин. Колонії утворюються за рахунок того, після поділу материнської клітини дочірні ще певний час залишаються з’єднаними між собою, утворюючи ланцюжки, грона, пакети… Колонії можуть бути оточені своєрідним чохлом – капсулою зі слизу.
 У багатьох видів прокаріотів за настання несприятливих умов відбувається спороутворення. Спори досить стійкі до дії високих температур, іонізуючого випромінювання, токсичних хімічних сполук… А деякі прокаріоти здатні до утворення цист – інцистування, при якому вся клітина вкривається щільною оболонкою. Цисти прокаріотів стійкі до дії радіації, висушування, але нестійкі до перегрівання. Спори та цисти слугують для поширення прокаріотів за допомогою вітру, води, живих організмів та для забезпечення  зараження.

ІV. Осмислення об‘єктивних зв’язків та взаємозалежностей у вивченому матеріалі.


 Робота по створенню схеми за даним текстом.
 Архебактерій поділяють на три групи, відповідно до середовища. Це - галофіти, метаногени і термофіли:
- галофіли живуть у надзвичайно солоних навколишніх середовищах, наприклад, багато з них живуть у Мертвому морі та на півдні затоки Сан-Франциско, надаючи їй яскравих кольорів: від червоного до зеленого.
- метаногени живуть в анаеробних навколишніх середовищах і виробляють метан. Їх можна знайти в осадах або в кишечниках тварин;
- термофіли живуть у місцях з високими температурами, як, наприклад, гарячі джерела. Ці групи не обов'язково узгоджуються з молекулярним філогенезом, не повні та не взаємовиключні. Тим не менш, вони - корисний початковий пункт для докладнішого вивчення.

V. Узагальнення та систематизація знань.
 Робота у групах: кожній дано завдання закінчити думку згідно вивченої теми:
1. Прокаріоти – особливе надцарство живих організмів, до якого належать …… (царства Архебактерії та Справжні бактерії).
2. Архебактерії відрізняються від справжніх бактерій особливостями будови …… (клітинної стінки та організацією спадкового матеріалу).
3. Археїв спочатку було виявлено в екстремальних середовищах, але потім їх було знайдено в усіх типах екосистем. Архебактерії істотно відрізняються від інших мікроорганізмів за складом і послідовністю …….. (нуклеотидів у рибосомних і транспортних РНК).
4. Клітини прокаріотів розмножуються дише нестатево: ……. (поділом навпіл, інколи брунькуванням). У деяких видів існує обмін спадковою інформацією у вигляді кон’югації.
5. Прокаріотам притаманна здатність до високих темпів розмноження – клітини за сприятливих умов здатні поділятися кожні ……. (20-30 хвилин).
6. За настанням несприятливих умов деякі види утворюють ……. (спори або цисти, що слугують для поширення).
7. У вольвокса зв'язок між окремими клітинами в межах колонії здійснюється з допомогою …….. (цитоплазматичних містків).

VI. Рефлексія.
Метод «Навчаючи – вчусь» (учні працюють в парах) один учитель, другий учень, працюють над запитаннями.
1.Які особливості еволюції прокаріотів?
2.Чому прокаріотичні екосистеми мають обмежену здатність до саморегуляції?

VII.Підведення підсумків уроку.
 Психорегулююча  вправа. Заплющ очі і подумки проглянь урок від початку до кінця. Якщо тобі все вдалось – усміхнись.

VIII.Домашнє завдання.
Опрацювати текст підручника. Підготуватися до семінару «Профілактика бактеріальних хвороб людини».

Урок 41

Одноклітинні  еукаріоти: структурно- функціональні  особливості, спосіб життя і поширення в природі. Регуляція  процесів життєдіяльності.

Мета.
Освітня. Сформувати знання про одноклітинні організми: еукаріоти як цілісні організми; особливу увагу звернути на їхні основні життєві функції; ознайомити із явищем колоніальності як еволюційним підвищенням організації груп живих організмів; дати загальне поняття про виникнення одноклітинних еукаріот; продовжувати формувати переконання про історичний розвиток органічного світу; розвивати в учнів мислення, вміння аналізувати..
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати еукаріоти, одноклітинні та колоніальні організми між собою; уміння виділяти при цьому основне та важливе; уміння логічно мислити та робити висновки.
Виховна. Виховувати матеріалістичні погляди на розуміння взаємозв’язків та єдності у живій природі.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична. (елементи інтерактивних вправ, словесні.)
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, м\медійна дошка
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом та м\медійною дошкою.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, мікробіологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди, таблиці «Розвиток рослиного світу», «Геохронологічна таблиця», схема будови еукаріотичної клітини.
Основні поняття та терміни: еукаріоти, автотрофи, гетеротрофи, клітинний рівень життя, вольвокс, одноклітинні організми, колоніальні організми, ароморфоз, протерозойська ера, еукаріоти.

                                           



Девіз уроку:
                                                                  «Людина не повинна   
                                                                  соромитися цікавості
                                                                  яку пробуджує в ній             
                                                                  природа»
Ніколас Тікберген

Хід уроку

I.Організаційний момент.
Друзі! Придивіться у вікно. Який прекрасний   і різноманітний навколишній світ, світ живої природи. А як все починалося?…

II. Актуалізація опорних знань.
Метод «Чомучки». Наприклад:
1.Чому клітини бактерій називають прокаріотами?
2.Чому клітини рослин, тварин, і грибів називають еукаріотами?
3.Чому еукаріоти мають більшу  різноманітність порівняно з прокаріотами?

- Повторення знань про клітинний рівень життя та клітинну теорію.
- Яке значення знань для біології та медицини має дослідження клітини?
- З якими еукаріотами ви вже знайомі з попередніх класів чи тем?
- Перерахувати основні процеси життєдіяльності клітин.

III. Мотивація навчальної діяльності.
З метою переходу до нової теми, зацікавленості учнів, вчитель пропонує учням дати відповіді на питання:
Як виникло життя на Землі?
Яке середовище життя було перших організмів?

IV. Представлення теми, завдань уроку (на моніторі комп”ютера).
Виникнення одноклітинних еукаріотів.
Особливості одноклітинних організмів.
Значення одноклітинних еукаріотів у природі і господарській діяльності людини.
V. Вивчення нового матеріалу.
1. Інформаційне повідомлення. Пояснення вчителя, повідомлення учнів з використанням наочності про історичний розвиток еукаріот.
2. Інтерактивна вправа «Шпаргалка».
У 1866 р. видатний нім. біолог Е.Геккель виділив царство – Протисти, до яких він відніс усіх одноклітинних організмів. Частина сучасних вчених вживає цей термін як назву нетканниного рівня організації – переважно одноклітинних еукаріотичних організмів – рослин, тварин і грибів.
 Повідомлення учнів про особливості організації та процесів життєдіяльності клітин одноклітинних еукаріотів. (після цих повідомлень учні проглядають статтю підручника ст. 221, 223, 224 і визначають моменти, про які учні не повідомили).


Колоніальні одноклітинні еукаріоти хоча і складаються з багатьох клітин одного чи кількох типів, але кожна з них здебільшого функціонує неузгоджено з іншими. Кількість клітин колонії може з часом змінюватись. Такі колонії утворюють деякі інфузорії, радіолярії, дріжджі. Зв'язок між окремими клітинами в межах колонії здійснюється з допомогою цитоплазматичних містків (вольвокс) або слизової оболонки.
 Колонії інфузорій можуть мати вигляд кущиків, на верхівках гілок яких розміщені окремі  особини. Наприклад, серед вегетативних клітин колонії вольвоксу помітні більші за розміром, які забезпечують нестатеве розмноження. За рахунок їхнього поділу утворюються дочірні колонії, які згодом залишають тіло материнської колонії та виходять назовні. 

Працюючи з підручника, додатковою літературою учні створюють власну шпаргалку, фактично опорну схему за якою будують свою відповідь по питанню «особливості одноклітинних організмів».
Питання «значення одноклітинних еукаріотів» учні готують методом «Асоціативний кущ».

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.


























Урок 42

Основні типи  тканин  багатоклітинних організмів тварин і покритонасінних рослин. Поняття про несправжні  тканини.

Мета: Розширити знання учнів про еволюційний розвиток  органічного світу, дати поняття про багатоклітинні організми без справжніх тканин. Показати багатоклітинний організм як єдине інтегроване ціле, як відкриту систему ,що складається з клітин, тканин та органів
Терміни і поняття: відкрита система, тканини, органи, гомеостаз.

Тип уроку:  Урок засвоєння нових знань, вмінь і навичок.
Форми і методи: Пояснювально-ілюстративні з елементами інтерактивних вправ.
Обладнання: Вологі препарати, таблиці, монітор комп’ютера.

Девіз уроку:
Наш розум природою наділений
жагою пізнання істини.
          Цицерон.

Хід уроку
І. Організаційний момент
   Психологічна розминка.
Часто бажання не співпадають з можливостями людини. Щоб навчитися                    корегувати їх, використовуйте Т-схему і перелічіть асоціації, що спадають на думку.
Я не хочу і не можу       Так  я хочу і можу

ІІ. Актуалізація опорних знань.
Вправа «Недовершений крос».
Вчитель читає незавершені вислови і пропонує учням їх доповнити.
Наприклад:
Всі організми поділяються на царства…
Бактерії, це організми, які належать до…
До позитивних значень бактерій для людини відносять їх роль у …, тому що…

Метод  « Інтелектуальна розминка».Наприклад:
Пригадайте класифікацію органічного світу.
До якої групи належать одноклітинні організми.
Чому колоніальні організми називають перехідною палкою між одноклітинними та багатоклітинними.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Вчитель ставить проблемні запитання  щодо відмінностей  одноклітинних організмів від багатоклітинних. І в процесі бесіди виясняється, що багатоклітинні організми є без справжніх тканин і ті, тіло яких диференційоване на тканини і органи.
Вчитель інформує учнів про різноманітність багатоклітинних організмів, які відрізняються за способами живлення, особливостями будови і процесів життєдіяльності. Але будь-хто з них  – це інтегрована, саморегульована система, компоненти якої – взаємопов’язані і взаємозалежні.

ІV. Повідомлення теми, мети і завдань уроку( на моніторі комп’ютера )
Характерні ознаки одноклітинних, колоніальних і багатоклітинних організмів.
Групи багатоклітинних тварин без справжніх тканин.
Особливості організації багатоклітинних тварин без справжніх тканин.

V. Вивчення нового матеріалу.
1. Метод «Я так думаю…»
Учні по бажанню висловлюють свою думку про спільні та відмінні ознаки одноклітинних, колоніальних та багатоклітинних організмів.
2. Наступні  питання уроку вивчаються використовуючи інтерактивну вправу « Учитель – учень.» Учні працюють в парах з певними розділами підручника. Обмін досвідом.

         Заповнюють схему належності до багатоклітинних без справжніх тканин.

Значення тварин даної групи. (Робота з відповідною літературою, підручником, заповнення таблиці)               Назва тварини Значення у природі, у житті людини.
 Розповідь вчителя про  еволюцію живої природи і багатоклітинність як істотне пристосування організмів, що допомагає вижити і залишити потомство.
 Інтерактивна вправа « Кути
( За кількістю кутів у класній кімнаті учні формують чотири групи і обирають поставленні завдання, виконують їхі представляють)

1 група
Диференціація клітин багатоклітинного організму, розподіл життєво важливих функцій.

2 група
              Об’єднання клітин для спільних дій у тканини.
3 група
             Об’єднанні тканин в органи.

Обговорення особливостей будови  і життєдіяльності організмів трьох царств

VI. Рефлексія.
За запитаннями в кінці параграфа.
Метод « Продовж думку».
Тіло кишковопорожнинних має радіальну або________ симетрію.
Воно складається з двох шарів клітин ____; ______.
Між ними лежить прошарок майже позбавлений клітин___ .
Розвинена одна порожнина тіла, що називається______.


Метод « шпаргалка»
Чому живі організми називають відкритими системами?
Чим відрізняються рослинні організми від тваринних?
У чому особливості будови грибів? Чим вони відрізняються від рослин і тварин?

VII. Підведення підсумків уроку.

VIII. Домашнє завдання: опрацювати матеріал підручника.







































Урок 43

Будова та функції рослинних тканин.
Будова та функції  тваринних тканин. Гістотехнології.

Мета: сформувати уявлення про тканини у тварин, показати особливості їх  структурно-функціональної організації. Визначити причинно-наслідкові зв’язки між будовою тканин і функціями, які вони виконують. Дати поняття про тканини як групи диференційованих клітин, що виконують загальні функції; показати особливості будови рослинних тканин. Узагальнити і систематизувати  знання про причини  будови і класифікації тканин рослин, виявити причинно-послідкові зв’язки між будовою тканин і функціями , які вони виконують.
Тип уроку: комбінований
 Методи і форми: науково-дослідницькі, елементи інтерактивних вправ, використання інтерактивних технологій.
Терміни та поняття: тканина, епітеліальні, м’язові, сполучні, нервові тканини, мезодерма , ектодерма, меристема, епідерма, провідні тканини, флоема,  механічна тканина, гістологія .
Обладнання: мікроскоп, набір постійних мікропрепаратів тканин тваринного організму.

                                                         Девіз уроку:
                                                                Де не має простору для прояву здібностей,
                                                                Там і немає здібностей і немає
                                                               Самореалізації особистості.                   

Хід уроку:

І. Організаційний момент
Психологічна розминка. Налаштовуємося бути біологами.

ІІ. Актуалізація опорних знань.
Учні відтворюють засвоєний матеріал, що вивчили на першому уроці методом
«кути»
1 . Метод « мікрофон»
Вчитель дає запитання починаючи фразу,  а учні  передаючи «мікрофон» закінчують її.
Наприклад.
1.  Група клітин і міжклітинної речовини подібних за будовою і функціями утворюють…
2. Кров належить до …. тканини .
3. Вона виконує…. функції.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності:
Вчитель про диференціацію клітин, які з міжклітинною речовиною       утворюють тканини. Яке це має значення для багатоклітинного організму?
Вчитель повертається  до девізу уроку  і запитує яка буде ефективніша робота: однієї клітини чи групи клітин ?

Отже ,  група клітин  подібні за будовою і функціями утворюють у рослинному організмі тканини. А при переході з водного середовища в наземне у рослин виникла необхідність у використанні безлічі  функцій для самозбереження і виживання. Ці функції рослини використовують спеціальними групами клітин – тканин .


Інтерактивна вправа «Точка зору». Виступи учнів з переходом до нової теми.

ІV. Повідомлення теми і мети уроку. (на моніторі комп’ютера)
Принципи будови і класифікації тканин.
Будова тканин і функції, які вони виконують.

V. Вивчення нового матеріалу.
1.Інформаційне повідомлення вчителя.
2.Інтерактивна вправа. Робота в малих групах. Учні за бажанням обєднуються в групи. Розподіляють між собою завдання, виконують їх і готують презентації (схеми, малюнки, таблиці).

Завдання для груп
1.Епталіальна тканина

2.Мязова тканина
3.Сполучна тканина
4.Нервова тканина

VI. Рефлексія
1.Як тканини тваринного організму взаємопов’язані одна з одною?
2.Які тканини мають високу здатність до регенерації і чому?
3.Чим зумовлена скоротливість м’язової тканини?
4 . З чого утворюються тканини у рослинному організмі? Які відмінності утворення їх з тваринними організмами.
5. В чому основна структурна відмінність рослинної і тваринної клітини ?.

VII. Підведення підсумків уроку.

VIII. Домашнє завдання. 1. Опрацювати матеріали підручника
 Заповнити таблицю    Назва тканини Місце розташування Функції, що виконуються






Урок 44

Органи багатоклітинних організмів. Регуляція функцій багатоклітинних організмів.

Мета: продовжити формувати поняття “організм – відкрита система, організм – єдине інтегроване ціле, що складається з клітин, тканин, органів і систем органів взаємопов’язаних і взаємодіючих”. Показати основні регуляторні механізми за допомогою яких забезпечується спільна діяльність клітин, тканин,органів в організмі людини.
Тип уроку: комбінований.
Методи і форми роботи: бесіда, розповідь, використання інтерактивних вправ.
Терміни і поняття: відкрита система, функціональна система, гомеостаз.
Обладнання: таблиці із зображення організмів, що належать до різних царств, органи рослин і тварин.

Девіз уроку:

Шістьох я служок в себе мав
Усе від них про світ я знав
І ось як їх всіх зову:
Хто? Як? Що? Де? Коли? Чому?


Хід уроку

I. Організаційний момент.
Гра “Давайте познайомимось”
Вчитель пропонує учням за бажанням, представити себе асоціаціями.
Наприклад: Я Тетяна – талановита;
Я Андрій – активний;
Я Надія – ніжна.

II. Актуалізація опорних знань.
Вправа “Ти мені, я – тобі.” (Учитель ставить запитання по попередній темі, називаючи учня, що відповідатиме. Учень, який відповів, має право поставити запитання і назвати того, хто відповідатиме на його питання і т.д.)
Метод “мікрофон”.
Передаючи “мікрофон” учні почергово відповідають на запитання, вивчені на попередніх уроках.
Наприклад.
1.     Що ви знаєте про нейрогуморальну регуляцію?
2.     Яка регуляція є більш давньою”нервова” чи ”гуморальна”?
3.     У чому особливості будови первинної тканини в порівнянні з іншими тканинами, і з чим це пов’язано?


III. Мотивація навчальної діяльності.
Підсумовуючи вивчений матеріал по темі, вчитель мотивує необхідність навчання за такими питаннями, що висвітлюються на моніторі комп’ютера.
Вчитель: Отже ми з вами ознайомилися з основними регуляторними механізмами, за допомогою яких забезпечується спільна діяльність клітин, тканин, органів.
А як відбувається процес регуляції життєвих функцій в організмі людини.

IV. Тема і мета уроку (на моніторі комп’ютера).
1.     Регуляторні механізми в організмі людини.
2.     Що таке нейро-гуморальна регуляція функцій в організмі?
3.     Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища.

V. Надання необхідної інформації.
1. Вчитель розповідає про різноманітність будови багатоклітинних організмів, особливості будови, процесів життєдіяльності, відмінності їх за способом живлення.
2. Бесіда за схемою:

                                                                    Організм

Автотрофи                                                                       Гетеротрофи

Фототрофи     Хемотрофи                 Консументи                     Консументи

ІІ порядку                     І порядку

(хижі тварини)         (рослиноїдні тварини)


3. Обмін речовин(метаболізм) – закономірний порядок перетворення речовин і енергії в живих системах, спрямований на збереження і самовідтворення  їх, основна ознака живої матерії(Пояснення за схемою).

Обмін речовин та енергії
(метаболізм)

Енергетичний обмін                                                          Пластичний обмін
(дисиміляція)                                                                        (асиміляція)


4. Робота в групах.
Вчитель формує групи за бажанням учнів.
Роздає завдання, які вони опрацьовують з відповідними джерелами і обмінюються досвідом.
I група – особливості будови і життєдіяльності представників царства Рослини;
II група – особливості будови і життєдіяльності представників царства Тварини;

III група – особливості будови і життєдіяльності представників царства Гриби.
Робота в групах метод “творча лабораторія”.

Учні об’єднані в групи працюють над питанням.
1 група – гуморальна регуляція
          2 група – нервова регуляція.
3 група – основна функція нервової системи.
4 група – гомеостаз – сталість умов у внутрішньому середовищі, його значення.
При підготовці відповідей учні можуть створювати схеми, таблиці, асоціативні кущі, демонструвати їх в процесі розповіді.

VI. Рефлексія.
 Вправа “Незакінчене речення”. Наприклад:
Живі організми називаються відкритими системами тому, що ____ .
Рослинні організми відрізняються від тварин тим, що ____ .
Органи рослин відрізняються від органів тварин тим, що____ .
Ці відмінності пов’язані із … .

Метод “дерево рішень”.
На базі вивченого матеріалу колективно чи в групах учні пропонують варіанти розв’язання проблеми, відповідають на запитання.
1.     Чи може кожна із систем органів функціонувати незалежно від інших?
2.     Яким чином забезпечується узгоджена діяльність усіх систем органів?
3.     Як пов’язані між собою нервова і гуморальна регуляція функцій?

VII. Проведення підсумків уроку.

VIII. Домашнє завдання: опрацювати матеріал підручника.



















Урок 45

Колоніальні  організми. Морфологічні ознаки і фізіологічні процеси колоніальних форм прокаріотів, рослин і тварин.
Мета.
Освітня. Сформувати знання про одноклітинні організми: прокаріоти та еукаріоти як цілісні організми; особливу увагу звернути на їхні основні життєві функції; ознайомити із явищем колоніальності як еволюційним підвищенням організації груп живих організмів.
Розвиваюча. Розвивати уміння порівнювати прокаріоти та еукаріоти, одноклітинні та колоніальні організми між собою; уміння виділяти при цьому основне та важливе; уміння логічно мислити та робити висновки.
Виховна. Виховувати матеріалістичні погляди на розуміння взаємозв’язків та єдності у живій природі.
Тип уроку. Засвоєння нових знань.
Форма уроку. Синтетична.
Місце уроку в навчальній темі. Перший у темі.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивні:
а) словесний:  розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, м\медійна дошка
 Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та  мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом та м\медійною дошкою.
2. Репродуктивний.
 Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно - пошуковий: постановка проблемного питання.
 Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні зв ́язки: історія, мікробіологія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, слайди.
Основні поняття та терміни: прокаріоти, еукаріоти, автотрофи, гетеротрофи, клітинний рівень життя, вольвокс, одноклітинні організми, колоніальні організми.

ХІД  УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів.
- Повторення знань про клітинний рівень життя та клітинну теорію.
- Яке значення знань для біології та медицини має дослідження клітини?
- З якими прокаріотами та еукаріотами ви вже знайомі з попередніх класів чи тем?
- Перерахувати основні процеси життєдіяльності клітин.


ІІ. Мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів.
 За основним положенням клітинної теорії, план будови клітин різних організмів подібний. Будь-яка клітина складається з поверхневого апарату, цитоплазми та ядра. Лише клітини бактерій і ціанобактерій не мають ядра.  А як же еритроцити ссавців чи ситоподібні трубки вищих рослин? Адже вони теж ядра не мають. Річ у тім, що в цих клітинах на початкових етапах розвитку ядро руйнується. А в бактерій і ціанобактерій ядра немає на будь-яких етапах розвитку клітин.
 Повідомлення теми, мети та завдань уроку, задавши проблемне запитання: з якою метою природа створила одноклітинних, колоніальних та багатоклітинних організмів?

ІІІ. Сприймання та засвоювання учнями нового матеріалу.
У 1866 р. видатний нім. біолог Е.Геккель виділив царство – Протисти, до яких він відніс усіх одноклітинних організмів. Частина сучасних вчених вживає цей термін як назву нетканниного рівня організації – переважно одноклітинних еукаріотичних організмів – рослин, тварин і грибів.
 Повідомлення учнів про особливості організації та процесів життєдіяльності клітин одноклітинних еукаріотів. (після цих повідомлень учні проглядають статтю підручника ст. 221, 223, 224 і визначають моменти, про які учні не повідомили).
 Колоніальні одноклітинні еукаріоти хоча і складаються з багатьох клітин одного чи кількох типів, але кожна з них здебільшого функціонує неузгоджено з іншими. Кількість клітин колонії може з часом змінюватись. Такі колонії утворюють деякі інфузорії, радіолярії, дріжджі. Зв'язок між окремими клітинами в межах колонії здійснюється з допомогою цитоплазматичних містків (вольвокс) або слизової оболонки.
 Колонії інфузорій можуть мати вигляд кущиків, на верхівках гілок яких розміщені окремі  особини. Наприклад, серед вегетативних клітин колонії вольвоксу помітні більші за розміром, які забезпечують нестатеве розмноження. За рахунок їхнього поділу утворюються дочірні колонії, які згодом залишають тіло материнської колонії та виходять назовні. 

VІ. Підведення підсумків уроку.

VІІ. Надання та пояснення домашнього завдання.